Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він здивовано подивився на мене.
— Ти справді був там?
— Був. Пан Бекір живий.
— Він продав свій народ руським! — одноокий скривився.
— Зараз мова не про нього, — нагадав я. — Мова про нас. Я мусив схопити тебе і доправити пану Бекіру, але так вийшло. Тому пропоную таке. Я відпущу тебе, але ти пообіцяєш поїхати з Криму.
— Я не вірю тобі, — скривився він. — Я не вірю невірним.
— Тоді стріляй, обоє загинемо.
Він подивився на мене.
— Твої люди все одно не відпустять мене.
— Мої люди зроблять те, що я скажу.
— Я заберу своїх людей, — сказав одноокий.
— Ні, вони мої, — не погодився я. — Ти береш коня і їдеш. У бік Ялти. Там сідаєш на пароплав і пливеш звідси геть. Інакше пан Бекір уб’є тебе. Повір, йому дуже не сподобалася твоя спроба вбити його.
Одноокий зітхнув.
— Я не злякався. Я просто мушу вижити, щоби продовжити боротьбу за Єні Туран! — сказав він.
— Мені не потрібні твої пояснення. То що ти вирішив?
— Я згоден.
— Ну ось і добре. Зараз я скажу хлопцям, щоб вони відійшли. — Я повернувся до нього спиною. Він міг убити мене, але тоді неодмінно загинув би сам. — Османе! Візьми братів та полонених. Відійдіть у бік Демерджі. І чекайте там.
— Добре, Іване Карповичу!
Вони зробили те, що я сказав.
— Іван Карпович? Той самий? — здивовано спитав одноокий.
— Не має значення, — сказав я.
— Я читав ваші пригоди і навіть перекладав їх нашою мовою. — Одноокий сховав зброю, подав мені руку. — Я радий, що не вистрелив у вас. Не хотів би стати вашим убивцею. Ви дуже популярні, Іване Карповичу. На жаль, тут, у Криму, вас знають погано, бо мало хто з моїх братів вміє читати. Але ось у Казані чи Баку вас знають значно краще! Для мене честь познайомитися з вами. Я — Амет Місхорський.
— Я знаю, — кивнув і потиснув його руку.
Ми вийшли з саклі. Амет узяв коня, швиденько осідлав.
— Це ті люди запропонували мені вбити Бекіра, — сказав він. — Обіцяли, що дадуть мені місце на човнах для друкарні і зброї.
— Вони брехали. Вони співпрацюють з контррозвідкою, вбили б тебе і твоїх людей. Коли ви домовилися зустрітися?
— Сьогодні вранці. Вони б сказали, коли зможуть дати човни.
— Вони б убили тебе, — запевнив я. Амет скривився.
— Не можна довіряти жидам, — сказав він.
— Не можна довіряти поганим людям. Їдь. І краще тобі не потрапляти на очі панові Бекіру. Він справді дуже розлючений.
— А у вас не буде неприємностей, що ви відпустили мене? — спитав Амет.
— Будуть, — визнав я, а потім усміхнувся. — Якщо ти погодишся допомогти мені, то, може, й ні.
— У чому допомогти? — спитав Амет.
— Відплатити тим людям у костюмах, — запропонував я.
Амет поміркував, кивнув.
— Я згоден.
Ми поїхали до Алушти. Розділилися на три групи, бо весь загін міг би викликати підозри. Поїхали у порт, де стояв пароплав. Там тільки прокидалися. Хлопці зняли охоронця на трапі, ми піднялися на борт, поклали ще кількох охоронців. Я розбудив капітана.
— Пливемо до Туака, — наказав я. Він подивився на мій браунінг біля своєї голови і блимнув очима.
— Пливемо.
Кочегари розпалили котли, ми вже збиралися відчалювати, коли приїхала вантажівка з трьома хлопцями в чорних костюмах. Прихопили і їх.
— У них усіх кольти! — сказав Амет, показавши мені трофейну зброю. — Чому в них однакова зброя?
— Це в них стиль такий. Люблять хлопці форсити.
Ми вийшли з Алушти і пішли уздовж берега на північ. Заходили до кожного селища на березі. Куру-Узень, Туак, Ускют, Капсіхор, Новий Світ. Давали сигнал. До нас приїздили хлопці Льови Штуцера, які контролювали торгівлю там. Їх було зазвичай по четверо-п’ятеро. Вони приїздили з грошима, щоб узяти нову партію товару. Ми їх хапали і кидали до трюму. Так зачистили узбережжя. Останній пункт був у Судаку. Ми стали підходити до берега, коли я побачив, що на причалі стоїть кілька автомобілів, повернутих задом до моря. Я вже бачив, як у таких автах відчиняються дверцята і за ними виявляються кулемети.
— Зупиняємося, повний назад! — наказав я капітану.
Він сперечатися не став, зупинив пароплав, потім ми почали плисти від берега. На причал вискочило кілька десятків хлопців у костюмах, вони почали стріляти в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик та падіння імперії», після закриття браузера.