Читати книгу - "Мер сидить на смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли ніч почала збирати манатки, щоб іти геть з міста, головний привид Львова зробив свій вибір. Він набрав на комп'ютері:
1. Домовина.
2. Чернець.
3. Чорна дама.
Щодо себе — сумнівів не було. Він мусить піти, щоб керувати місією. Головному привидові відсиджуватися в ратуші, ховатися за чужими спинами не личить.
Чернець — привид з підземелля Єзуїтського собору. Колись продав душу дияволові. Кмітливий. Метикуватий. Досвідчений. Сильний. Гарячих точок уникає, але коли треба — мчить у гущу небезпеки без вагань.
Чорна дама — молодий привид з кав'ярні, що розміщена в підземеллі, на розі вулиць Руської та Федорова. Вибір для Домовини важкий. Але її характеристики точно знадобляться. Бо крім кмітливості, метикуватості, досвіду та сили потрібна ще зваба... Хоча кмітливості і метикуватості їй теж не бракує... Чорна дама була красунею хоч куди. Всім женихам відмовляла. А попалася на каві. Якийсь лоботряс звабив її ще не знаним тоді чудодійним напоєм. Чорна дама була такою вдячною, що, крім тіла, здуру віддала женихові ще й душу. Тепер блукає підземеллям. Можна лише здогадуватися, хто був тим женихом... Але Чорна дама напою не розлюбила. Від неї лине такий аромат кави, що просто дурманить...
Ранок однією ногою ступив на поріг ратуші. Зараз знову примчиться мер. У нього як не безсоння, то ще щось. Себе мучить і людям спокою не має.
Головний привид Львова вимкнув комп'ютер. Сьогодні опівночі він зустрінеться з кандидатами, побалакає... Якщо буде взаємна згода, скерує кандидатури на затвердження в головний офіс. Дали енергію, тож хочуть бути в курсі її використання. І немає на те ради...
Домовина підійшов до столу мера. Зібрав у кулак енергію, взяв ручку. У записнику Змієборця зробив першу нотатку нового дня. «Смерть Львову!» — написав. І безсило опустився на крісло. Що не кажи, а користування матеріальними речами забирало в Домовини цілі підземелля сил... Та нехай... Зате у мертвому місті пануватимуть лише вони, привиди!..
9— І що?.. — запитав мер доцента.
Безрукий безпорадно тер своїм обрубком долоню. Дивився на ратушу, що нагадувала йому дракона. На збентеженого директора музею, якого крісло дракона лякало вже давно. На змерзлого сторожа, якому зіпсували зміну. Що мав відповісти?..
— Вибачте, — сказав винувато, очікуючи докорів.
— Не треба, — мер на прощання затримав Левову руку. — Ви ж добре знаєте, що перед нашими незрячими очима відбувалася змова проти Львова.
— Так... — Безрукого часто підводили очі, його інколи підводили вуха. Але ніколи — ніс. Нюх він мав натренований. Запах привида витав у музеї. Впереміш зі смертю...
— Чекаю подальших інструкцій. — Юрій Данилович натякнув Безрукому, що хотів би бути в курсі справи, якщо привиди ще дадуть про себе знати, бо яким би він реалістом не був, як би не боровся за технічний прогрес, але сидіти на смерті не хотів... Неприємно, навіть коли ти смерті не бачиш... А позаяк усі великі люди — забобонні, то завтра під час чергової сесії він стоятиме... За трибуною. Щоб проаналізувати виконання бюджету. Бо казна — така штука, що любить контроль...
Безрукий відмовився від пропозиції мера підкинути його додому на службовому авто.
— Дякую. Я пройдусь...
— Уже пізно...
— Вдома буде ще гірше. Дорогою спробую навести хоч якийсь порядок у голові. Хоч пилюку протру...
Ніч знала Безрукого, як облупленого. Стільки крові, скільки він їй зіпсував своїми безглуздими блуканнями, не випивають навіть ненаситні упирі... Ніч давно мала завдання не спускати з божевільного доцента ока. Що він за такий екземпляр, що шеф наказав за ним постійно наглядати?.. Нічого підозрілого нічка за Левом Львовичем не помічала. Звичайнісінький сновида, що топче лише бруківку та асфальт. На висоту не рветься, по дротах не ходить. Одного разу вибрався вночі на ратушу, але без витребеньок, по-людськи, східцями... Навела на нього об'єктив, так крізь дрімоту й пильнувала...
Марі не спала. Сиділа на кухні, гріла долоні об чергову філіжанку кави.
— Ну як? — запитала чоловіка.
— Мер не думає, що я здурів.
— А конкретніше?.. — Марі встала і притулилася до Лева. Він погладив її пишне хвилясте волосся (через яке ще з першої зустрічі в лікарні й назвав «хвилястою жінкою»), обняв і так сховав її цілу від світу. Скільки тої хвилястої Марі порівняно з ним — велетенським левом. Серце Марі тріпотіло наче десь у нього всередині. — Розкажи мені, будь ласка, все... Ти ж знаєш, якщо будуть якісь проблеми, вони будуть не лише в тебе — вони будуть у нас. Я осторонь не залишусь. Ніколи. Тому хочу бути в курсі... Не приховуй нічого, прошу... — Марі замуркотіла від блаженства. Ну хіба грізний Лев міг від неї щось утаїти?..
Почало світати. Ганнуся спала, всміхаючись своїм ангельським видивам, навіть не підозрюючи, що доля знову виділила татові з мамою порцію випробувань... Бо якщо хтось хоч краєчком ока мав досвід зазирнути у світ, де живуть душі, цей новий світ за потреби використає найменший шанс, щоб цим досвідом скористатися... Адже мало залишилося дивакуватих людей на землі, ох як мало!.. Всі зайняті тим, щоб виглядати пристойно! В ілюзорному світі товарів. А з тих, кому все по цимбалах, толку —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мер сидить на смерті», після закриття браузера.