Читати книгу - "Світло чорної свічки"

стежив за поведінкою шофера, зневажливо відкопилив губу. Не такий уже простачок його шеф, як декому може здатися.

Ознайомившись із недосконалим малюнком, Кракмеєр поставив шоферові кілька запитань і вирішив зблизька оглянути віллу начальника відділу. Чуття підказувало йому, що Саласон у Мадріді. І якщо іспанець тимчасово уникає зустрічі, то це, без сумніву, якимось чином пов'язане із тим типом з Айзенталя.

Через якихось півгодини лімузином, якого прислав аташе, вони дісталися на вулицю Сан Лоренсо. Густі крони столітніх каштанів розіп'яли угорі зелене шатро, і вулиця лежала немовби у присмерку. Білі пелюстки каштанового цвіту, наче сніжинки, кружляли в повітрі і осідали на асфальт та піщану доріжку для вершників. По обидва боки вулиці за залізними огорожами стояли вілли. Позираючи на будівлі з стилі барокко, Крап мимоволі думав: «Скільки ж то одержує в Іспанії полковник і начальник відділу поліції?». Він не знав, що Саласони належали до десяти найзаможніших поміщицьких сімей Кастілії. Не задля заробітку пішов Саласон на державну службу.

— Онде попереду,— мовив шофер і хотів загальмувати. Але Кракмеєр крутнув головою:

— Їдьте поволі. Звернете в найближчу вулицю.— Кримінальний радник дістав схему і показав, де зупинитися.

На стишеній швидкості лімузин проїхав повз віллу Саласона. Головні ворота були розчинені навстіж. Широка, висипана жорствою дорога вела через чепурний лужок до будинку. Перед парадним входом на невеличкому майданчику стояв чорний автомобіль. На подвір'ї — ні душі.

— «Фіат», допотопна тарадайка,— буркнув шофер і наддав газу.

Кракмеєр весь обернувся у слух.

— Ви знаєте що машину?

— Ну, машина — це трохи перебільшено. Цю тарадайку Саласон віддав своєму заступникові.— Шофер скоса поглянув на кримінального радника. Він був задоволений зі своєї ролі досвідченого гіда й чекав нових запитань. Але Кракмеєр мовчав.

Зупинилися з протилежного боку вілли біля двометрового нештукатуреного кам'яного муру, за яким лежав розкішний, схожий на парк, сад. Зверху на мурі поблискували вцементовані шматки скла. За наказом Кракмеєра шофер дістав з багажника ковдру й закинув на стіну. Кримінальний радник спритно перемахнув через неї. Від такої несподіванки шофер аж рота роззявив.

Ні Кракмеєр, ні Крап досі не поцікавилися іменем водія. А звали його Віллі Кнуспєль. Свою кар'єру почав ще в 1929 році штурмовиком одного з берлінських мотозагонів.

Поведінка полковника Саласона зовсім не гармонувала з атмосферою гідності, що панувала в його робочому кабінеті. Наче зацькований звір, метався він між масивним дубовим столом і книжковими стелажами, що сягали шальової стелі, його заступник стояв і нервово м'яв сигару, не наважуючись припалити.

— Ви досі не втямили? — начальник відділу несхвально вп'явся очима в свого заступника.— Невже це так важко? Мені було з самого початку зрозуміло, що для гестапо це не рядова справа. І оце,— він показав рукою на червону папку, що лежала на столі,— підтверджує правильність мого припущення.

Але могла статися помилка,— зауважив заступник, та враз затих перед набундюченим начальником. Той ступив до книжкової полиці, пробіг очима по рядах книг і дістав томик довідника. Розкривши його, він подав книгу заступникові.

— Вас зраджує пам'ять,— з іронією мовив начальник відділу і, тицьнувши пальцем в жирно написане слово, сказав: — Ось, читайте вголос.

Збентежений чиновник, ледве втримуючи в руці важку книгу, зиркнув на вказане місце й прочитав:

— Дактилоскопія...— Він підняв голову.

— Читайте, читайте!

— ...допоміжний засіб для встановлення особи і розкриття злочину шляхом порівняння відбитків пальців. Наука ця базується на тому, що пальці людини помережані так званими папілярними лініями і кожна людина має тільки їй одній властивий рисунок цих ліній. Як правило...

— Годі! — Саласон забрав книгу й поставив на полицю.— Кожна людина має тільки їй властивий рисунок папілярних ліній, так ви щойно прочитали. Навіть у близнюків вони різні. Отже, помиляється гестапівський чиновник або іспанський військовий трибунал. Найвірогідніше — останній. Саме в цьому й ганьба. Припаліть же ви, нарешті, свою сигару!

Саласон сів на письмовий стіл й поклав руки навхрест на папку. Заступник слухняно припалив сигару, пустив хмарку сизого диму й хитро сказав:

— Клімат в Ель Параїсо не дуже сприятливий для жителя Центральної Європи. Якби з в'язнем щось сталося... для гестапо тільки менше було б роботи.

— Ні,— впевнено мовив Саласон.— Їм він потрібен живий... Але ми спершу повинні докладно познайомитися з цим хлопчиною. У мене таке почуття, що для нас він міг би стати ціннішим за «дякую» з Берліна. Негайно розпорядіться...— Слова застряли в його горлі. Він втупився здивованими очима на двері.

До кімнати ввійшов Кракмеєр у супроводі шофера Кнуспеля.

— Почуття, полковнику, в нашому ділі ні ДО ЧОГО,—! меланхолійно сказав кримінальний радник.

Очевидно, він підслуховував розмову, а Кнуспель перекладав її. Ледь помітним кивком голови Кракмеєр привітав Саласонового заступника й підійшов до стола. З виразом безнадійно хворого, що змирився зі своїм становищем, він висмикнув з-під рук приголомшеного полковника червону папку.

— Стільки неприємностей, скільки могла б завдати вам ваша поїздка, птаха не варта.— Кракмеєр зітхнув, погортав папери у папці й звернув увагу на особову справу невідомого. Гуннар Йоренсєн? Він запитливо подивився на Саласона.

Полковник вирішив скористатися шансом. Він підвівся.

— Як бачите, ви припускаєтесь помилки, колего. Це не ваш співвітчизник.— Він простяг руку до папки, але Кракмеєр хутко відступив на крок.

— Невже? Але ж ви самі