Читати книгу - "Захребетник"

було вижити на вулиці Малих Карбувальників, щоб тебе з якнайкращих поривань залікували до смерті…

На щастя, ланцети й обценьки не знадобилися. Хіба що вузький шпатель для цілющої мазі. Лікар оглянув рани, — вони вже почали гоїтися, задоволено покивав, бурмочучи собі під ніс якусь абракадабру, і ретельно видалив стару мазь. Потім він покрив Джеймсові порізи шаром свіжої — гострий запах зела заглушив аромат квітів, що долітав крізь відчинене вікно.

Наклавши нові пов’язки, аль-Басані дозволив пацієнтові одягтися.

— На постільному режимі я не наполягаю, — поважно сповістив він.

І раптом став дуже схожий на хлопчиська-помічника.

З апетитом наминаючи поданий шпаком сніданок: гарячі коржі, козячий сир із кіндзою і чудова кава, у якій плавав збитий жовток, — Джеймс був би цілком задоволений життям, якби не дві обставини. Першою та головною з них безумовно був рябий нахаба-задерій, який уник, — точніше, ганебно втік! — від справедливої відплати. Другим же було очікування рахунку, який виставить турботливий хабіб за свої дорогоцінні послуги.

Ще й сніданок додасть, можна не сумніватися. Причому за цінами найдорожчої в Бадандені ресторації. Не сказати, щоби хлопцеві було сутужно з грошима, а все ж…

— До вас гість.

Хабіб значливо здійняв палець до стелі й додав:

— Офіційний гість.

— Запрошуйте, — кивнув Джеймс, допиваючи каву.

* * *

«Офіційний гість» мав вигляд, на Джеймсову думку, аж ніяк не офіційний. Так одягаються чепуруни: малиновий халат із золотими драконами, синій черес із китицями, темно-ліловий тюрбан, шовкові шаровари того ж кольору та франтувата, гаптована бісером узуванка з довгими загнутими носками. При чересі — кривий шамшер у піхвах, інкрустованих яшмою. На голові — чалма з ометом, що падає на ліве плече.

У правиці франт тримав агатові чотки, що виказували в гостеві шанувальника творчості аль-Самеді Проникливого. Кожна намистина вервиці відрізнялася відтінком від інших — це символізувало один із бейтів знаменитої «Касиди про Джерело Життя» уславленого бадан-денця:

Роки шмагають, наче пліть, за спиною — мовчанка літ. Збирався вічно я співати, та не помітив, як замовк — Тепер мене здушила кліть; зі шляху збився, впав у глід. Старий, дивлюся — сміх дитячий; бреду в юрбі — самотній вовк. О, де надія? Долі кпини! Колоди — ноги, сам — шкапина. Зашпортуюсь, течуть сльозини, а все ж покручена стежина У ніч веде, — початись хочу, та вже завершений. Без сил. На вітрі, наче стяг, тріпочу, — ох, тільки б встигнути!.. Не встиг.

Отак він писав.

Високий, ставний, смаглявий, густа кучерява борода, фарбована хною, — візитер справляв враження сильної особи. Люди цього типу почуваються господарями ситуації за будь-яких обставин. Вольові вилиці, на лівій — ледь помітний застарілий шрам (як у рябого!), тонкі губи, орлиний ніс (знову! Джеймсе, любий, перестань дуріти…) — й уважний, чіпкий погляд карих, ледь зизуватих очей.

Раз зустрівши — запам’ятаєш надовго.

Хижак.