Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

- Синяки відсутні. Подряпини на обличчі. Але то від гілок. Я ж кажу - обійшлося одним ударом. Хоча, може в морзі щось вилізе. Треба зачекати до ранку.

- Давненько у нас нікого так не різали, - задумливо протяг Старий, - після війни, щоправда, зсучені блатні отак вправлялися. Ті, котрі через штрафбати пройшли. А так - ну це вже потім - підколювали, підрізали, насаджували, в спину заганяли, але щоб голову майже відчикрижити? Не знаю, не знаю… сороковими запахло.

- Ще якісь особливі побажання будуть? - озвався експерт, - типу: що під нігтями, що у шлунку, як мозолі? Сирота, це ти у нас проходиш під грифом «смерть експертизі», вигадник! Я після тої історії зі Стоп-сигналом ще й досі весь мокрий прокидаюсь, як присниться. (див. роман «Кава по-диявольськи», - авт.)

- Побажання будуть. Пошукай в роті у вбитого записку з прізвищем того, хто це зробив. Не смикайся, жартую.

- До рота йому я вже заглядав. Зуби рахував. У морзі ще раз подивлюсь. І в горло залізу, і в стравохід - не сумнівайся.

- А зуби всі цілі?

- На двох корінних - пломби. Повна халтура. Так, наче не стоматолог, а штукатур орудував. Так лікують або у глибокій провінції, або в армії.

- До речі, щодо армії. Праве плече на предмет характерного затвердіння шкіри не забудь перевірити. Звісно, не тут і не зараз, а завтра зраночку.

Старий здогадався першим.

- Дембель?

- Може бути. Вік підходить?

- Десь так. Точніше знатиму, коли від крові відмию.

- Ремінь від автомата мозоль натирає, особливо якщо цей от з караулів не вилазив.

- Щодо армії, Сирота, то тут ти знову влучив. До мене зараз дійшло: він свій костюмчик не носив, а доношував. Піджачок у плечах тіснуватий. Під пахвою навіть шов розлізся.

Санітари нарешті витягли труп з кущів, звично вхопили за руки-ноги і без будь-якої делікатності гепнули на ноші. Медексперт вигукнув:

- Адійоти! Голова відірветься - хто пришиватиме? До речі, хто сьогодні жмурів збирає?

- Жовтнева чергує.

- Тоді я вам на хвіст упаду. Мені з їхнього моргу до себе на Первомайського - два кроки.

- Медицина - стоп! - гукнув Старий, - головне забули: час смерті.

- Дві-три години. Від мого прибуття. Швидше три, ніж дві. Влаштовує? А ні - чекайте ранку.

- Це у нас зараз котра? Перша ночі? Дитячий час. Викликали нас об одинадцятій, отже, лежав він там уже як мінімум годину. Пощастило вбивці, що по горішній алеї пішов. Якби подався по нижній, напоровся б на «конторських». До речі, ти о десятій що робив, Олексо?

- Я? Хвилиночку… танцював шейк з дружиною канадського прем’єр-міністра. Вона може підтвердити.

- Що, і справді танцював? Ну, нахаба!

- Та ні, жартую. Я до неї й не наближався. Замовив коньяк і каву і теревенив з новеньким. До речі, з хлопа будуть люди. Одразу помітив, що нам замість коньяку подали дешевеньке болгарське бренді. А рахунок Конторі, мабуть, виставлять, як за «Арарат», та ще й з ресторанною націнкою.

- Знову ти, Сирота, собі голову дурницями забиваєш. Поїхали краще в Управу. Це діло треба розжувати. У мене, до речі, розчинна кава є.

- Невже індійська?

- Ні, львівська. Питимеш?

- Тільки з ваших рук.

- Давай-давай, підлиза, вперед.

Отак слідство і покотилося звичною колією. Зранку хлопці ще раз обнишпорять сантиметр за сантиметром місце злочину. Медексперт подзвонить з моргу одразу після розтину трупу, оперативники звірятимуть відбитки пальців невідомого з нашою картотекою, а оперативні чергові в Управі та по районах без усяких зволікань і відмовок фіксуватимуть заяви про зникнення особи чоловічої статі у віці 20-25 років, середнього зросту, худорлявої статури, русявого, коротко остриженого, без видимих особливих прикмет за винятком двох халтурних пломб. Одне слово - вже через кілька годин я зможу взятися за те, що сам називаю лекційно-семінарським методом розслідування. А поки що варто випити кави зі Старим і погомоніти. Бо спати чомусь не хотілося. Напевне від надміру позитивних вражень за сьогоднішній вечір.

У кабінеті Старого віднайшовся і чайник, захований від наших пожежних до сейфу, і пара цілком пристойних чашок. Доки я розтирав кавовий порошок із цукром і чайною ложкою води, щоб була піна, Старий за звичкою лаяв суспільство:

- Ну ти скажи, Сирота, що це робиться? Електрочайники і кип’ятильники випускають і продають. А користуватися ними забороняють. Де логіка?

- Забороняють тільки в установах. Щоб не закоротило і не спалило.

- А в квартирах, виходить, хай коротить і палить? Синім полум’ям? А як же тоді з нашим гаслом «Все для блага людини»?

- Дивлячись якої людини, товаришу підполковник. Одну таку я знаю…

- Сирота, мовчи! Скільки тобі разів казати: киш від політики!

Доки я завершував маніпуляції з кавою, Старий обережно відсунув стос якихось документів у сейфі і витяг з-за них майже повну пляшку нової горілки «Пшенична» із суто російським «тосклівим» пейзажем на етикетці. Коли я її вперше побачив, то подумав, що з такої пляшки добре на самоті пити: глянеш на малюночок і рука сама потягнеться налити ще. І побільше.

- Це, Сирота, щоб ти знав, наливаю виключно для