Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

190
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 92
Перейти на сторінку:

Віталій попросив дозволу закурити і відступився у куток кімнати.

Сержант записував подію у журнал, молодий міліціонер шукав щось у своїй записній книжці.

— Отже, красуне, вештаєтесь, не працюєте, шастаєте з малознайомими мужчинами по готелях, лазите до них у вікна. Чудова характеристика! — сказав сержант, облишивши журнал. — М-да… І наречений, кажете. Прикордонник. Вигадати таке!.. У прикордонників, красунечко, таких наречених не буває. — І сержант глузливо глянув дівчині в обличчя.

Цей погляд стьобнув її, немов батогом. Досі на неї ніхто не смів так дивитись!

— Ви — тупиця і дурень, хоч і у формі, — тихо, але виразно сказала вона.

Від несподіванки сержант здригнувся, розгубився і, не знаючи що сказати, ляпнув:

— А ти!.. Знаєш, хто ти?! Ти — справжня шльондра! Ось хто.

Тепер завмерли всі: і Віталій у кутку, і молодий міліціонер з відкритим від здивування ротом, і сам сержант. Запала така нестерпна тиша, що було чути, як під дошками підлоги шарудить миша.

І серед цієї тиші Таня перехилилася через бар'єр і вліпила бідолашному сержантові дзвінкого ляпаса.

— Ну, тепер ви точно сядете! — підхопився червоний мов буряк помічник чергового.

Після цього з Танею сталася істерика, а сержант забігав по кімнаті, скуйовджений, не знаходячи слів від обурення. Поки міліціонер поїв дівчину водою, він весь час повторював: «При виконанні службових обов'язків…», «При виконанні…». Але Тані вже до всього було байдуже.

Вранці її відведуть до народного судді, і той, не задумуючись, вліпить їй п'ятнадцять діб. А потім її відправлять назад у Київ. І вона нескоро побачить свого Павла…


6

Затримавшись на роботі до пізньої ночі, підполковник міліції Коваль викликав з міністерського гаража машину. Він зібрав на столі розбухлі папки, сховав до сейфа і потер почервонілі повіки — страшенно хотілося спати.

Коваль зітхнув: певно, і цієї ночі відразу заснути не пощастить. Тільки вмоститься, заплющить очі, як перед ним починають повзти стовпчики цифр, лінійки граф. Вони так дратують, ці нескінченні стовпчики, що він підводиться, вмикає світло і хапає першу-ліпшу книгу — тільки б позбутися мари.

Таке з ним траплялося і раніше. Навіть під час відпочинку. Якось дорвався до вудки і два дні просидів на Десні, не відриваючи очей від червоно-білого поплавка. Риби привіз не дуже багато, але тиждень після цього спати не міг — ніяк не зникав з-перед очей той поплавок.

Не спалося йому і в ті скрутні дні, коли рятував помилково засудженого художника Сосновського і коли життя підкинуло болісну розгадку трагедії у справі його земляка Івана Козуба. Але це безсоння було з інших, серйозніших причин.

А тепер таке коїться з ним щоночі і вимотує нерви більше, ніж робота вдень.

… Коваль сів у машину, опустив скло на дверцятах і, коли «Волга» рушила з місця, відчув, як нічний вітерець прохолодним дотиком погладив його змарніле лице. Подумав, що зараз побачить свою Наталку — зайде до її кімнати навшпиньки і подивиться, як вона спить. А спить дочка завжди «бубликом», з дитинства звикла отак обіймати руками коліна… Батьківські почуття переповнили підполковника. З того часу, як перевели його у міністерство, дуже рідко бачить Наталку — тільки записки читає від неї на кухонному столі…

Чорна «Волга» тихо котилася під каштанами, вихоплюючи блискучими боками нічні вогні…

Була ніч на 16 липня.

Багато чого сталося тієї ночі на землі. І доброго, і поганого. Багато чого не здійснилося, що могло здійснитися і повинно було здійснитися. Так уже влаштований світ, і ще не дійшли руки до того, щоб остаточно і всюди змінити його на краще. Тим більше, що рук багато і не всі тягнуться до одного. Трапляється, деякі руйнують те, що тривалою і нелегкою працею створили інші…

Цієї ночі мільйони людей, вимкнувши телевізори, лягли відпочити перед завтрашньою зміною, тоді як інші трудівники стали на їхнє місце…

Цієї ночі, думалося Ковалю, у цю саму мить, коли він їде темним завулком старовинного міста, десь відбуваються непоправні катастрофи, десь далеко, а може, й зовсім близько, поряд, за яким-небудь погаслим вікном…

«Але ж в цю хвилину, — міркувалося підполковникові далі, — відбуваються й щасливі зустрічі, які з часом люди згадуватимуть з приємністю і які зігріють їхню старість…»

— Пробачте, Дмитре Івановичу, — »- перебив думки Коваля водій, — забув куриво у гаражі. Чи не можна у вас?.. Тяжко вночі без цього чортового диму, — говорив далі, беручи цигарку з простягнутої йому пачки «Біломору».

— Візьміть усі. Я сьогодні не буду палити, втомився. А на завтра у мене вдома є.

— Дякую. Однієї вистачить. Я палю сигарети, а не цигарки. Ось завезу вас, заскочу на вокзал, куплю. І в гаражі кілька штук залишилося.

Водій замовк, припалив цигарку, жадібно затягся димом, а Коваль знову поринув у свої думки.

«Люди, — міркував він, — і одні, і другі, і п'яті та десяті,— усі, навіть ті, що не бачать далі власної тарілки, не відрізані своїми особистими проблемами від проблем загальних, спільних і обов'язкових для всіх. Розкидані по неозорих просторах, вони все ж зв'язані однією міцною червоною ниткою — єдиним для всіх життям сьогодні. Приходять і зникають покоління, і тих, хто живе в один і той самий час, недарма назвали дзвінким словом сучасники. І якщо трапляється що-небудь у темному чи світлому кутку цього життя, кожний якоюсь мірою причетний і відповідальний… Потягніть за ріжок простирадло, — усі його точки і зморшки, нехай непомітно для ока, зсунуться, відгукнуться… Ну, поїхав! Розфілософствувався проти ночі!» — спинив себе Коваль, намагаючись іронією вгамувати болісне почуття відповідальності за все, що відбувається на світі.

Переведений з неспокійної, але живої

1 ... 9 10 11 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"