Читати книгу - "Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар"

проживання та інших обставин. Повнота судової влади закріплена в Конституції України, яка проголосила право громадян на судовий захист як основне право громадянина, що відповідає міжнародно-правовим стандартам. В ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права передбачено, що кожний громадянин при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, яке пред’явлене йому, чи при визначенні його прав та обов’язків в будь-якому цивільному процесі має право на справедливий та публічний розгляд справи компетентним, незалежним й безстороннім судом, створеним на основі закону.

Характеристика правосуддя як форми реалізації судової влади з її винятковістю і повнотою потребує визначити не тільки генетичну, функціональну, а й предметну ознаку судової влади, тобто зміст судової влади і правосуддя як діяльності, спрямованої на певний соціальний об’єкт.

Зміст судової влади, на відміну від законодавчої і виконавчої, полягає у визначенні виду і обсягу суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів права. Ці права і обов’язки встановлюються на основі застосування судом норм права і відповідних фактичних обставин. Отже, реалізація судової влади завжди пов’язана з розглядом конкретної юридичної справи, із забезпеченням прав людини.

Предметна ознака правосуддя соціально детермінована потребами забезпечення реалізації прав всіх і кожного, а правосудна форма захисту прав громадян шляхом розгляду і вирішення юридичної справи, а не шляхом адміністративних велінь, ставить громадянина в рівне становище не тільки з іншими громадянами, а й з державою. Ось чому саме судова влада є фактором обмеження від втручання будь-кого в правовий статус громадянина і в системі «розподілу влади» є тією противагою, яка забезпечує невід’ємні і недоторканні права особи. Ця глибока закономірність висвітлює зміст і функцію правосуддя в правовій державі як охоронця прав і свобод особи. При цьому правосуддя є єдиною формою забезпечення законності і справедливості в стосунках з участю громадян, принципово нове взаємовідношення особи і правосуддя. Громадянин стає не тільки носієм різноманітних прав, а й безпосереднім захисником їх в суді, він виступає, так би мовити, споживачем судової влади і законності.

Щодо сутнісної характеристики правосуддя через предметну ознаку судової влади, то воно має становити собою наведену модель взаємовідношення правосуддя, держави і особи. Це має практичне значення, оскільки корекція вказаного взаємовідношення неминуче веде до деформації правосуддя, зниження правового захисту особи в суспільстві.

Таким чином, предметна ознака судової влади втілюється в потрібному напрямі функціонування правосуддя, яке шляхом вирішення юридичних справ сприяє судовому здійсненню прав і свобод особи в суспільстві — реалізації законності і справедливості в державі.

Соціальна функція, зміст правосуддя мають зводитися тільки до вирішення справ, інші функції на суди покладатися не повинні. Утвердження правосуддя як форми розгляду юридичних справ повністю відтворює предметне функціонування судової влади, несе певне соціально-правове навантаження і відображає особливості судової діяльності.

До обов’язкових ознак судової влади належить також владний характер повноважень суду. Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні ними правосуддя обов’язкові для всіх без винятку державних органів, юридичних осіб і громадян. Судові рішення, так би мовити, прирівнюються до сили закону. Саме в законній силі актів судового правозастосування дістає вияв судова влада як дійсна влада.

Нарешті, правосуддя як правозастосовна діяльність характеризується специфічною процесуальною формою. На відміну від інших процесуальних форм процесуальна форма правосуддя і її дотримання пов’язуються з законністю судових рішень.

Процесуальна форма є методом роботи суду. Тільки неухильне додержання цього методу робить можливим встановлення дійсних обставин справи і правильне застосування норм закону. Ознакою правосуддя є здійснення його в процесуальній формі, тобто у формі судового засідання, що забезпечує максимум умов для встановлення істини у справі і реального захисту прав суб’єктів права. Демократизм судової процесуальної форми закладений у передумовах організації судової системи: виборність судових органів, колегіальність розгляду і вирішення справ, незалежність судів і підкорення їх тільки закону, гласність судового розгляду. Законність та обґрунтованість судових рішень перевіряється колегіально.

Усі зазначені вище та багато інших ознак, які є водночас проявами судової влади, тісно пов’язані з безпосереднім здійсненням правосуддя, але виходять за його межі. Це дозволяє дійти висновку, що правосуддя — хоча й основний, проте лише один із багатьох способів здійснення судової влади.

Правосуддя здійснюється системою судів, засади побудови якої закріплено в ст. 125 Конституції. Основними засадами виступають територіальність та спеціалізація.

Головним обов’язком держави є утвердження прав та свобод людини. Тому місцеві суди мають бути територіально наближені до людей з тим, щоб кожен громадянин знав свій суд і не був змушений вибирати у складній судовій системі той, у якому він має захищати свої права. Цій вимозі відповідає існуюча мережа районних (міських, міськрайонних) судів згідно з адміністративно-територіальним поділом держави.

На підставі конституційного принципу спеціалізації на місцевому рівні судів створено спеціалізовані господарські та адміністративні суди. Перші забезпечують захист прав та інтересів учасників господарських відносин, другі — захист прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку органів держави, місцевого самоврядування при виконанні останніми владних управлінських функцій. Усі інші цивільні та кримінальні справи розглядаються районними та міськими судами, за винятком окремих категорій справ, розгляд яких віднесено до компетенції судів вищого рівня.

Щодо побудови судової системи по вертикалі, то вона відповідає процедурі розгляду справ у першій інстанції, в апеляційному та касаційному порядку. Перевірка законності та обґрунтованості судами судових рішень суду першої інстанції є надзвичайно важливим засобом охорони прав і законних інтересів учасників усіх видів судочинства.

Перегляд справи в апеляційному порядку передбачає можливість перевірити за скаргою учасника судового процесу або іншої особи, якої стосується рішення суду першої інстанції, обставини справи щодо наявності певних правовідносин на основі вивчення як тих доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, так і нових.

Касаційне оскарження рішень усіх апеляційних загальних судів проводиться до відповідних підрозділів Верховного Суду України (щодо рішень у цивільних та кримінальних справах), вищих спеціалізованих судів (щодо рішень у господарських та адміністративних справах). Для рішень вищих спеціалізованих судів особливою касаційною інстанцією є Верховний Суд України. Рішення Вищого адміністративного суду України переглядаються Верховним Судом України лише за винятковими обставинами (ст. 237 КАС).

Верховний Суд зобов’язаний не тільки