Читати книгу - "Співучасть у злочині"

їхніми загальними зусиллями, обумовленими досягненням конкретного злочинного наслідку.

Протилежної точки зору дотримується І. П. Малахов, який вважає, що розглядати співучасть як форму спільної злочинної діяльності це — марна фікція. «З точки зору кримінального права, — стверджує він, — злочинна діяльність суб’єкта незалежно від того, чи діє він один самостійно чи разом з іншими злочинцями, є завжди індивідуальною, у якій би формі вона не виявлялася»[62]. Сам же інститут співучасті І. П. Малахов пропонує розглядати як особливий вид індивідуальної діяльності винних. Так, на його думку, співучасть є таке ставлення однієї особи до спрямованого на досягнення охоплюваного нею умислом злочину злочинному діянню іншої, за якого вона своїми діями (бездіяльністю) умисно обумовлює чи полегшує його вчинення[63].

Найчіткіше формулює спільність М. І. Бажанов, на думку якого вона виражається у тому, що: 1) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників; 2) злочинний результат, який досягається внаслідок вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників; 3) між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок[64].

Наявність єдиного результату злочинної діяльності винних не обов’язково означає, що кожен із співучасників вносить рівний вклад у вчинення злочину. Однак злочинний наслідок, що наступив у результаті спільних дій, є загальним, внаслідок чого відповідальність за нього несуть всі учасники злочину незалежно від їх ролі і внеску в його вчинення. Спільність припускає також певний зв’язок між взаємодіючими особами, що задається самою діяльністю. Питання про сутність такого взаємозв’язку між співучасниками злочину є дискусійним. У літературі із цього приводу не склалося єдиної позиції.

Висловлювалася, зокрема, думка, що діяння осіб, які беруть участь у злочині, знаходяться у причинному зв’язку одне з одним і зі злочинним результатом[65]. У філософії причинність (казуальність) означає взаємовідношення речей і процесів матеріального світу, за якого одні (причини) породжують інші (наслідок)[66]. Юридична енциклопедія визначає причинний зв’язок як об’єктивний зв’язок між явищами, коли одне явище (причина) породжує, зумовлює виникнення іншого явища (наслідку)[67]. Таким чином, необхідний причинний зв’язок означає обов’язковість наслідку в результаті впливу конкретної причини. Як справедливо зазначає А. В. Наумов, помилковим є твердження, відповідно до якого дії співучасників знаходяться між собою у причинній залежності. Наприклад, те, що одна людина схиляє іншу до злочину, зовсім не означає неминучості його вчинення. Припущення про причинну взаємозумовленість дій співучасників з неминучістю дає підстави для висновку про несамостійність їхніх рішень, про відсутність у них вольового моменту, тобто воля придушується щоразу поведінкою інших співучасників[68], що виключає злочинність їхніх дій на підставі ст. 40 КК України (фізичний чи психічний примус) чи ст. 42 КК (виконання наказу чи розпорядження).

На відміну від причини, що безпосередньо породжує яке-небудь явище чи процес, умови створюють ту обстановку, в якій останні виникають, існують і розвиваються. Такі умови самі по собі ніколи не створюють наслідків, тому що вони генетично не пов’язані з результатом, але сприяють виникненню наслідків. Звідси, поведінка кожного співучасника є умовою, але не причиною злочинного діяння інших осіб, вона лише обумовлює злочинну діяльність інших співучасників. Із практичної точки зору це положення підтверджується такими випадками, як невдала співучасть, ексцес виконавця, а також добровільна відмова співучасника від продовження злочинної діяльності.

Таким чином, правильною є точка зору, що висловлена в літературі, відповідно до якої дії співучасників знаходяться не в причинній залежності, а лише в кореляційному зв’язку, що слід розглядати як взаємообумовлюючу кореляцію[69].

Поняття причинного зв’язку щодо співучасті у злочині означає, що кожен із співучасників своїми діями вносить вклад у вчинення злочину, адже такий злочин є результатом загальних зусиль винних, які об’єдналися між собою для досягнення конкретного наслідку. У цьому зв’язку не можна не погодитися з положенням, висунутим П. Л. Фрісом: «Причинний зв’язок при співучасті проявляється в тому, що заподіяна шкода є об’єктивним наслідком діяльності всіх співучасників. Злочинний наслідок при співучасті — сукупний підсумок діяльності не тільки виконавця, а й організатора, і підбурювача, і пособника. Незважаючи на те, що діяння, яке характеризує об’єктивну сторону складу злочину, утворюється виключно поведінкою виконавця злочину, дії інших співучасників, створюючи умови для злочинної діяльності, причинно зумовлюють виконання ним об’єктивної сторони злочину»[70].

Аналогічну позицію займає й М. І. Панов, який вважає, що причинний зв’язок означає: а) дії кожного із співучасників у часі повинні передувати злочину, який учиняє виконавець; б) цей причинний зв’язок має генетичний