Читати книгу - "У країні ягуарів"

Змія, яку я тільки-но впіймав, зовсім інша папаову. Видно, самець, шукаючи собі здобичі, а може, пари, намагався залізти в клітку до самки. Ну що ж, я йому охоче допоможу. Тепер у клітці буде самка і самець.

Я поставив палицю, в куток до саморобних гарпунів і помив у відрі руки, щоб не смерділи гадюкою. Моя зміїна колекція поповнилась ще одним екземпляром. Задоволено поглядаю на розкіп для ловіння змій, котрий я сам змайстрував. Як і рушниця, це дуже важлива річ. Сачок для метеликів — третій предмет, з яким я не розлучаюсь під час подорожі.

Навколо тиша. Чути тільки, як у пальмовому листі покрівлі сюрчать цикади. Їхні звуки схожі на звуки наших, цвіркунів. Різняться ці комахи лише кольором: тропічні цикади мають зелене забарвлення. Заспокійливу музику цикад порушує час від часу тріск сухих гілок. Іноді гупне дерево в джунглях. Після такого лісового похорону знов западає могильна тиша, чути тільки плюскіт річки і шелест густих заростей. Тиша джунглів огортає мене, я зачарований нею. Уже кілька хвилин на дев'яту, а я все сиджу з пером у руках,

Завтра — на Купарі, а сьогодні, ще полювання на кайманів. Доведеться перевезти пійманих папаову на фазенду. Я відніс клітку із зміями в човен.

Пливу на фазенду. Навколо темрява, чорна, як вугілля. Вдень була спека, і тепер повітря насичене парою. Над човном дзижчать полчища комарів. Я захищаюсь від них старим, випробуваним засобом — настоєм тютюну. Це ефективніше, ніж дим десяти цигарок.

На чорному небозводі жодної цяточки світла. Пливу проти течії попід самими зарослями, що нависають над водою. Все поринуло в німу тишу. Пливти без орієнтира важко. Кілька разів носом човна врізаюсь у густі берегові зарослі.

Нарешті замерехтіли тьмяні вогники гасових ламп у будиночках фазенди.

Човен ударився у вузький причал. Дві темні постаті спускаються з берега. Це кухар і комірник.

— Добривечір! — вітається огрядний комірник. — Це ми, сеньйоре.

— Зачекайте трохи, віднесу ці дві змії до гурту, — пояснюю своїм супутникам, — і одразу ж повернуся!

Я прив'язую човен до причалу і з кліткою в руках вилізаю аж на берег. Мої супутники мовчки посторонилися.

Через десять хвилин я вже знову в човні. Комірник і кухар теж. Кожен займає своє місце. Я кладу біля себе заряджений вінчестер, мисливський ліхтар на три батареї, світло якого сягає метрів на тридцять. Переді мною лежить стальний саморобний гарпун. Прихопив я і дротяну петлю, схожу на ту, якою гицелі ловлять собак, тільки більшу. Цю петлю накидають на смертельно пораненого каймана, щоб не дати йому втонути і потім витягти на берег або в човен.

Я докладно пояснив своїм супутникам, що вони мають робити. Комірник Педро зручно вмостився ззаду. Кухар Рафаель узяв у руки ліхтар, і ми тут же влаштували першу репетицію полювання.

— Рафаеле, освітіть ліхтарем отой стовбур у воді, а ви, Педро, потихесеньку гребіть до нього. Уявіть собі, що це кайман.

Кухар спрямував промінь ліхтаря на стовбур, комірник дуже обережно підплив човном до нього. Ще дві репетиції на потоплених стовбурах. Усе йде чудово. Комірник з кухарем дуже задоволені. Проте за їхніми веселощами криється якась тривожна напруженість; вони ще ніколи не плавали на річці вночі.

На стеблах густого очерету сидять дрібні світлячки, місцями вони збираються цілими купами, випромінюючи зеленасте світло, мов маленькі нічні ліхтарики.

— Ну, а тепер прямо на заросле очеретом болото! — пошепки наказую своїм» супутникам

Пливемо в глибокій темряві. Єдине джерело світла — оці дрібненькі світлячки, що погойдуються на стеблах очерету. Вода хлюпоче біля нас. Човен прокладає собі шлях, розкидаючи на обидва боки величезне листя водяних лілій, на яких цілий день сидять водяні птахи. А між листям на воді плаває гілля, мох, знесені водою під час повені.

Тут берег дуже болотистий. Буйну рослинність повирубували два роки тому сокири, фордівських робітників Це було в той час, коли берег, у цьому місці підсох. Ліс вирубували, щоб випалити цю ділянку і посадити гумові дерева. Але вогонь не брав сире дерево. І повалений ліс опинився під водою. Тепер хвилі Тапажосу розмивають берег. Джунглі більше не захищають його. Так природа помстилася за нерозумне знищення лісу. А вода ріки бурхлива, вона пробивається все глибше й глибше в нетрі, розширяє болото. Для крокодилів у цьому пралісі райське: життя!

Вмикаю, батарейний ліхтар. Яскравий промінь пробігає по хвилях навколо човна. Видно лише темну блискучу поверхню води, чорні повалені стовбури і обриси берега, зарослого очеретом.

Раптом у промені ліхтаря на воді блиснули два вогники, далі ще кілька. Це каймани. А там ще одна, дві, п'ять яскравих цяток на воді — флуоресціюючі вогники хибких очей. Отже, ми попали в місця, де водяться каймани. Гашу, світло і передаю ліхтар Рафаелеві. Човен знову поринає в чорну, пітьму. Відчуваю, як рука кухаря, беручи ліхтар, тремтить.

— Вперед! — наказую Педро, що веслує.

Весло тихенько лягає на воду. Комірника не бачу, чую тільки його рухи. Рафаель в цю мить прорізує темряву яскравим променем ліхтаря. Але на освітленій доріжці, де щойно були каймани, жодного вогника. Щезли! Певно, як тільки згас страшний для кайманів промінь, вони пірнули у воду, заховавшись під стовбурами і в густому очереті. Це були, певно, молоді каймани, бо старі не такі полохливі. Вже близько десятої години вечора. Для джунглів — це глибока ніч.

Чорні хвилі б'ються об човен, об борт треться очерет. Раптом Рафаель помітив вогник на воді і навів на нього промінь.

— Потримай так ліхтар! — скомандував я пошепки Рафаелеві. — А ти, Педро, обережно веслуй! — звелів я так само пошепки комірникові і у відповідь почув важке зітхання.

Човен повільно рушив уперед. Настрій у Рафаеля не кращий, ніж у Педро. Кухар принишк з переляку. Страх приглушив у ньому все. Бідолашний навіть подих затамував, боячись, що його почують каймани.

Перед нами, в промені ліхтаря, жевріє вогник — хиже око каймана. Другого ока промінь