Читати книгу - "Вбивство Петлюри. 1926"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 32
Перейти на сторінку:
й спроба використати той факт, що у складі уряду Директорії УНР якийсь час було міністерство з єврейських справ під керівництвом Пінхаса Красного. Навіть за кордоном було добре відомо, що воно було лише декорацією без найменших владних повноважень. До речі, за два роки після процесу Шварцбарда сам колишній петлюрівський міністр надрукував книжку під назвою «Трагедия украинского єврейства (к процессу Шварцбарда)», у якій Петлюру й Директорію загалом звинувачував в організації єврейських погромів.

У свою чергу, адвокати родини Петлюри намагалися довести, що Шварцбард не мав родичів в Україні й навіть не бував там і не знає української мови. І коли під час процесу обвинувачений зробив заяву про те, що Петлюра безпосередньо причетний до погромів не лише як головнокомандувач армії, яка чинила ці погроми, але і як літератор, котрий редагував антисемітський «Тризуб», адвокати Петлюри поставили під сумнів те, що звинувачений міг самостійно читати це видання, а тому й робити такі висновки. Судові довелося організовати лінгвістичну експертизу. Шварцбарду було запропоновано прочитати щось із «Тризуба» в присутності висококваліфікованого експерта-лінгвіста Маргона, який мав зробити висновки, чи володіє він українською мовою достатньою мірою. Висновок експерта був таким: Шварцбард вільно розмовляє й читає українською мовою з акцентом місцевості Балта, що на Півдні України. Сумніви в цьому питанні відпали, і адвокати змушені були відкликати свій протест.

Тим часом поступово, протягом кілька місяців, змінився й увесь громадський настрій Франції, ставлення суспільства до цього процесу, до Петлюри та до Шварцбарда. Із підступного злочинця, жорстокого терориста, огидного найманця більшовицького режиму обвинувачений поступово перетворився на месника, мученика за свій народ.

Велику роль відіграла французька преса, яка, зацікавившись подіями в Україні під час громадянської війни, відрядила кількох журналістів із завданням розслідувати становище на місці. Допомогла посланцям із різноманітних видань і гетьманська еміграція, яка люто ненавиділа Петлюру та його прибічників, а тому передала французьким журналістам чимало документів і свідчень очевидців або навіть учасників подій, які серйозно компрометували колишнього голову Директорії.

Відомий паризький репортер Бернар Лекаш, який тривалий час розслідував петлюрівські погроми на українській землі, указав – одним із перших серед французьких журналістів – на Петлюру як на їх головного винуватця. Ось як про це сказано в репортажах Лекаша: «1919 рік. Із Житомира й Бердичева до вінницької резиденції Директорії прибула делегація євреїв поштиво просити спинити страшні погроми. Вона прагнула побачити Винниченка, Петлюру та свого єдиновірця, міністра Директорії Ревуцького. Делегацію зустріли отамани Палієнко і Ковенко, які її негайно заарештували та протримали під замком два чи три дні.

Коли її звільнили й вона змогла, нарешті, бути прийнятою та принести свою скаргу, їй звеліли передати від імені головного отамана: «Люди, на яких ви скаржитесь, є гордістю України!»

Бернар Лекаш продовжує: «Друга єврейська делегація прибула на допомогу першій. Щасливіша, вона була-таки прийнята Петлюрою. І Петлюра відповів буквально так: «Не сваріть мене з моєю армією!» Ще одній делегації петлюрівський військовий міністр отаман Петров (генерал-хорунжий Всеволод Петрів. – Авт.) заявив без зайвих слів: «Єврейські погроми – це наш прапор!» (Виділили ми. – Авт.).

Захист починає наступ

Коли Шварцбарда в суді запитали, чому він так довго чекав зі своєю помстою, чому вичікував стільки років і чому не помстився в Україні, у Польщі, в інших країнах, де перебував протягом шести років Петлюра, а здійснив свою акцію саме в Парижі, Торрес, інтуїтивно відчувши перелом в настроях громадськості у ході судового процесу, виручив свого клієнта, як це завжди бувало у складних та обтяжливих ситуаціях, вигуком: «Він повинен був виїхати для цього з Франції до Галичини!» Вигук адвоката виявився стратегічним і знаменував початок його наступу в боротьбі за порятунок життя свого підзахисного. Торрес нагадав усім, що в роки Першої світової війни Шварцбард активно воював на боці Антанти, що він проливав кров за перемогу Антанти, а в тогочасній Франції майже не було дорослого чоловіка, який би не пам'ятав шанців Західного фронту, битву на Марні чи м'ясорубку під Верденом. Це була сильна зброя!

Торрес хотів, по-перше, представити вбивцю Шварцбарда як героя та месника за єврейські погроми, а по-друге – переконати французів у тому, що Шварцбард був справжнім французьким патріотом, тоді як протилежну сторону складали негідники та колабораціоністи, котрі плідно співпрацювали з німцями під час Першої світової війни. Стратегія кмітливого Торреса, як визнавав пізніше і його опонент адвокат Кампенсі, в обох випадках виявилася цілковито успішною.

Інший адвокат родини Петлюри, Більма, справедливо заявив, що, акцентувавши увагу на темі погромів і жалюгідного, пригніченого становища євреїв в Україні, Торрес змобілізував єврейські громади всієї планети проти петлюрівщини. У цілому світі, у десятках країн, були організовані громадські комітети оборони Шолома Шварцбарда, збирали гроші для його родини та адвокатів, підписували петиції на його захист, організовували масові демонстрації та велелюдні мітинги на захист підсудного.

Здавалося, увесь світ стежить за судовим процесом у Парижі. Багато видань виправдовували Шварцбарда, розшукували і друкували спогади й документи про погроми в Україні часів громадянської війни, відверто звинувачували Петлюру. Відомий історик, професор Дубнов, заявив, що в історичних архівах у Берліні, як єврейських, так і німецьких та гетьманських, є понад 12000 документів, що стосуються погромів і звірств під час них, із них 500 документів свідчать про безпосередню причетність Симона Петлюри до погромів. Усі єврейські організації світу координували свої дії із захисту Шварцбарда – для них, для єврейської молоді, для релігійних і сіоністських кіл він був не просто своєю людиною, рідною кровно, але й національним героєм, їхнім «янголом помсти і справедливості».

Єдиною впливовою єврейською організацією, яка спочатку відмовилася підтримувати Шварцбарда, був Всеамериканський єврейський комітет, котрий рішуче засудив дії терориста, обґрунтовано оцінивши їх як криваве варварство, про що свідчить заява Комітету від 19 листопада 1926 р. Але й цей упливовий Комітет дуже скоро під тиском світової єврейської громадськості, її загальної й концентрованої суспільної думки, переглянув свої позиції та видав іншу заяву, де підніс і свій голос на захист Шварцбарда.

Відчуваючи, що хід судового розслідування змінився і з кожним днем дійство в судовій залі дедалі більше переходить до рук Торреса, а розгляд справи зосереджується не навколо вбивства, а навколо особистості й поглядів Петлюри та його дій під час громадянської

1 ... 9 10 11 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вбивство Петлюри. 1926», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вбивство Петлюри. 1926"