Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

з чорношкірих матросів зібралася на палубі, готова виконати будь-яке завдання свого капітана. Але поки сила і напрямок вітру не змінювалися, у команди не було жодної роботи, тож усі могли звести дух.

Місіс Велдон, яка уважно спостерігала всю епопею з підняттям вітрил, полегшено зітхнула, потисла руку молодому капітанові й, відчувши велику втому через хвилювання останніх годин, разом із сином та нянею пішла перепочити до своєї каюти.

Лише кузен Бенедикт замислено походжав палубою шхуни. Він ніби й не помітив, як враз змінилося життя на судні. Звісно, його неймовірно засмутила загибель безталанних мисливців – капітана Галла та інших членів команди, яку він ще й бачив на власні очі. Проте вже невдовзі ентомолога опанувала звична задумливість. Тільки раз кузен Бенедикт трохи пожвавився: коли йому врешті вдалося натраптти на борту «Пілігрима» на цікавого для нього представника комашиного світу. Він нагодився саме вчасно, бо Неґоро намірився безжально розчавити ногою величезного таргана. Вчений обурено напосівся на суднового кока. Втім, португалець спокійнісінько пустив його гнівні слова повз вуха. А увагу кузена Бенедикта тепер цілком поглинув порятований од неминучої смерті тарган.

Неґоро більше не поривався ставити під сумнів авторитет п’ятнадцятирічного капітана. Він і далі рідко з’являвся на палубі, а коли до нього зверталися, мовчки виконував усі вказівки. Та Дік Сенд, як і раніше, не довіряв судновому кокові. Юний капітан твердо вирішив: якщо португалець бодай у чомусь його не послухається, він його замкне у трюмі на весь час плавання. Няня-негритянка Нен, вправна кухарка, чудово зможе його замінити. Проте португалець, очевидно здогадуючись, що за ним пильно стежать, поводився бездоганно і надзвичайно обережно.

Життя на «Пілігримі» знову йшло своїм звичним плином, але того першого дня Дікові довелося перейматися усім: він силкувався дати всьому лад на судні, щоб зарадити будь-яким несподіванкам. Проти ночі вітрильні кораблі зазвичай зменшують площу вітрил, згортаюаючи верхні. Робиться це з обачності, щоб корабель не наражався на несподівані шквали, тоді судну не страшна різка зміна погоди. Але Дік не став цього робити: йому не хотілося зменшувати швидкість судна, поки воно не вибралося з цієї пустельної частини океану. Крім того, молодому капітанові довелося простояти на вахті першу ніч, щоб самому пильнувати за роботою його недосвідченої команди…

Надвечір дванадцятого лютого, через два дні після загибелі капітана Галла, погода зіпсувалася: вітер раптово подужчав, почалася хитавиця. Десь опівночі на шхуні сталася прикра пригода: компас, що висів у капітановій каюті, мабуть, через хитавицю, зірвався з міцного бронзового кільця, впав і розбився. Дік Сенд, який на той час знову стояв за стерном, дуже засмутився, дізнавшись про це. Тепер у нього залишився тільки компас.

Удень, поки молодий капітан відпочивав, за стерном стояли Том або його син Бат – потроху обоє ставали непоганими стерничими. Часто під час свого короткого відпочинку юнак розмовляв з матір’ю маленького Джека, а сам Джек став нерозлучний з Дінго. Дік високо цінував підтримку і поради цієї сміливої й розумної жінки. Іноді він показував їй на мапі шлях, пройдений «Пілігримом» за день, додаючи з натхненням:

– Як бачите, місіс Велдон, якщо утримається вітер, уже за кілька днів ми з вами споглядатимемо береги Південної Америки!

Негри дедалі краще опановували матроське ремество, а старого Тома юний капітан призначив боцманом і старшим по вахті.

Шхуна досі перебувала в пустельній частині океану, де можна було не боятися зіткнення із зустрічним кораблем. Проте Дік Сенд постійно вимагав від вахтових якнайбільшої пильності. З настанням темряви він обов’язково наказував запалювати ходові вогні на бортах шхуни: зелений ліхтар на правому і червоний – на лівому. Молодий капітан намагався не проминути жодної дрібниці й щоночі стояв на містку біля стерна.

Через кілька безсонних ночей Дік відчув, що страшенно втомився; він ледве тримав стерно і врешті дав собі перепочинок на кілька годин. На містку його заступив Том, а Геркулес із Актеоном тим часом несли вахту на бакові.

Низькі хмари всуціль заснували небо: стояла така пітьма, що з палуби неможливо було розгледіти горішні вітрила. На кормі ледь світився нактоуз, а на палубі судна панував густий морок.

Близько третьої години ночі старого Тома почав змагати сон. Його стомлені очі заплющилися, і він ненадовго задрімав, стоячи біля стерна. Тим часом на палубі промайнула чиясь швидка тінь. То був Неґоро. Нечутно підкравшись до суднового компаса, кок швидко поклав під нактоуз якийсь важкий предмет, а потім так само швидко зник.

Цим предметом був залізний брусок, що одразу ж змінив покази компаса. Тепер стрілка приладу вказувала на північний схід, а загальне відхилення від правильного курсу сягало чотирьох румбів, тобто становило майже половину прямого кута…

Отямившись від своєї раптової дрімоти, Том кинув погляд на компас і подумав, що шхуна збилася з курсу. Він повернув стерно, вважаючи, що виправляє помилку, а насправді скерував корабель на південний схід.

Відтоді «Пілігрим» продовжував рухатися з колишньою швидкістю, але вже геть іншим курсом.

  Розділ третій

На шхуні був барометр, і Дік Сенд непогано на ньому розумівся. Він добре засвоїв ті кілька настанов, що їх устиг дати йому капітан Галл.

Протягом наступних десяти днів «Пілігрим» продовжував свій шлях без особливих пригод, при цьому барометр безперервно падав. Це провіщало наближення тривалої негоди. Юного капітана не так тривожила думка про близьку бурю, як те, що на обрії досі не було жодних ознак берега, який, за його розрахунками, вже мав би з’явитися.

Дікові Сенду вже доводилося бути учасником трьох далеких плавань на китобійних суднах, тобто перетинати цю частину Тихого океану. І щоразу сюди навідувалися то американські, то англійські, то іспанські трансокеанські пароплави. Але тепер, вдивляючись удалину, він не бачив жодного корабля з тих, що обслуговують пасажирські лінії, які з’єднують дві півкулі. Юнак не полишав надії або пересадити своїх пасажирів на борт зустрічного судна, або ж попросити про допомогу кількох досвідчених матросів і, можливо, офіцера, що має штурманські навички.

Але море й досі було пустельним. Це його дивувало, проте Дік навіть не підозрював, що тепер «Пілігрим» перебуває набагато південніше, ніж він гадав. Сильні течії в цій частині океану і неправильні покази компаса, який Неґоро зіпсував своєю злочинною рукою, призвели до значного відхилення шхуни від курсу…

Дік стояв на бакові, марно оглядаючи обрій крізь підзорну трубу. «Пілігрим» добряче хитало.

– Нічого не видно, Діку? – запитала місіс Велдон, підходячи до нього і прикриваючись долонею од вітру і солоних бризок.

– Нічого, – похмуро відповів юнак. – Я дуже здивований. Вітер дужчає, туман розвіявся, але берега не видно, хоча він має бути зовсім поряд.

– Ти не міг помилитися в своїх обчисленнях, Діку?

– Я роблю все, що належить: від того дня, коли загинув капітан Галл, я ретельно стежу за швидкістю і записую покази приладів… Після того як вітер подужчав, ми проходимо близько ста вісімдесяти миль на добу, і начебто все йде чудово, проте… Найдивніше те, що на своєму шляху ми досі не зустріли жодного судна, які часто курсують у цих водах! Зрозуміло, місіс Велдон, я почувався б значно спокійніше і впевненіше, якби ви з Джеком були у безпеці, на якомусь іншому