Читати книгу - "Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса"

Але логіку упорядників ми, здається, вхопили — пан Мономах вмів читати словами і навіть писати літерами. І головне — він спромігся накатати здо­ровенне простирадло тексту. Це, очевидно, авто­матично зробило його вітчизняним філософом, ми навіть сказали б — сучасним вітчизняним філософом.

Традиційно, сучасним філософом вважається особа, яка хапає дрючок свого інтелекту, встром­ляє його в мурашник поцуплених у когось сенсів і починає ним систематично хуярити. Мета сучас­ної філософії завжди одна — лобіювання мебле­вої мафії. 20 томів по 600 сторінок треба кудись складати і на щось ставити, а найкраще годяться на таке діло саме книжкові полички. Хоча осо­бисто ми частіше бачимо повчальну літературу в хазяйських мішках на розпал, аніж на поличках.

На нашу скромну думку, останнє, що має продуку­вати філософ-практик — це писемні тексти. Діоген Синопський, Банкей Йотаку, Гаутама Будда, Христос — ніхто з них текстів не писав, і саме тому їх можна вважати істинними філософами. Всі вони були акціоністами і людьми цікавого вчинку. Діоген, наприклад, публічно гнобив античну публіку видом власного кінікійського хуя. Будда умів гарно проповідувати мовчки. Христос ефектно побився з представниками тодішньої бізнес-еліти в синагозі. Банкей Йотаку сформулював найкоротшу вербальну проповідь в історії проповідей. Раз пизданув і ліг спати — ось основний принцип практичної філософії.

Якщо ви пизданули слушне — за вами обов’язково запишуть, тут нема чого перейматися. Якщо ж ви мелете нецікаву маячню — вам доводиться викла­дати її з університетської кафедри або ж вести окремою колонкою на «Укрправді». До речі, фак­тичний батько німецької філософії Йоган Екхарт викладав аж з трьох кафедр водночас. Чим все це закінчилося для німецької філософії, всім відомо — викладачем самого себе Мартіном Хайдеггером, котрого без люмінєвої каструльки на макітрі читати неможливо. Московитський інтелектуал пан Дугін читав Хайдеггера без люмінієвої каструльки, і результат всім відомий — інте­лектуал їбанувся. Конгрес, німці які-то... Голова пухне! Філософію неможливо викласти. Її можна лише учверяти або, як Діоген, скоїти хуєм».

— Як вам ця дурнувата ескапада, пане Газдрубале? — поцікавився павіан.

— Знаєте, Томасе Яковичу, вопше-то, мені гли­боко похуй, що там пишуть в своїх туалетних рулонах ці полтавські жлоби. Понапирало, бляць, вже повний Париж цих свинопасів. То Мономах їм не вгодив, то шапку Фейєрбаха їм подавай. Куди не подивишся — кругом Гадяч. Давайте, ото краще візьмемо собі пляшку червоного «Шато Цейво» і нормально йобнемо. Все одно сьогодні вихідний.

— Маєте рацію, Газдрубале Калачакровичу, кличте вже Гарсона! Але, слухайте, я ніколи не чув про цього, як там було в часописі, Банкея Йотаку. Що це за хуй з горба? Чули про такого? Може, вони його там у себе в редакції вигадали? Га?

— Що я чую, пане Томасе! Ви дійсно не знаєте хто такий Банкей Саругатович Йотаку? — тихо промо­вив Газдрубал і холодно подивився співрозмов­нику прямо в очі. — А точно не знаєте, чи може, вам лише так здається?

— О-о-о, а дійсно, пане, оце щойно згадав! Як я міг про таке забути? Це ж я! Же сві Банкей Йотаку! — трохи здивовано і дещо нервово вимовив павіан. — Ха! Знаєте, я ось маю вам...

Цієї самої миті на Томаса Яковича згори обвалився значний фрагмент готичної ґаргульї і перетворив його на криваву пляму.

ЛЕКЦІЯ № 4

Друга ночі. В таємному бункері на вулиці Банко­вій (Київ, Україна) уже чотири доби безперервно триває нарада РНБО. Над картою Російської Феде­рації схилилися троє вкрай виснажених від нескін­ченного мозкового штурму посадовців — секретар РНБО Олександр Валентинович Турчинов, голова парламентського комітету з питань остаточ­ного винищення московитів Томас Якович Сирота і держсекретар Сполучених Штатів Америки Газ­друбал Калачакрович Дурдинець. Вони мовчки і напружено роздивлялися карту, час від часу кла­цали очима і хрумтіли своїми рептилоїдними хвостами. Турчинов відпив охололого чаю з мініс­терського гранчака і звернувся до присутніх.

— Отже, шановні, пропоную наступний, узгодже­ний всіма сторонами, план дій. Згадайте — Януковичу було куди втекти, що він і зробив. Путіну теж доведеться тікати і він втече в ЛНР. Янукович слі­дом за ним втече в ДНР. Тоді Путін втече в ПМР, а вся ЛНР втече в ДНР. Слідом ПМР втече в це ДЛНР, і утвориться ПЛДМНР. Ми маємо переві­рену інформацію від нашої агентури, що в темній кімнаті посеред цього огидного антидержавного утворення планується конспірологічна зустріч двох фігурантів нашої помсти — В.Ф. Януковича в махровому банному халаті і В.В. Путіна в роз­дертому на спині модельному пінджаку. Янукович пригостить Путіна стаканчиком квасу, вони сядуть на крокодилову валізу і мовчки затужать. А потім обичний жлоб з охоронної агенції «Хаза енд Шухер» застрелить обидвох з краденого на скла­дах МВС «Макарова».

— Ціна питання, панове, на ту мить становитиме суму близько 10 000 доларів США, не більше. Той жлоб на ці гроші купе собі пожиттєву путьовку по шевченківських місцях і поїде на вихідні в Канів, де й отруїться насмерть пельменями в кафетерії «Добра путь». Таким чином ми при­ховаємо свої злочинні наміри від прогресивного людства. Кухар кафетерію Петя, родом з Холод­ного Яру, на отриманий гонорар купе в сім’ю компутера і вперше в житті лайкне пост Тетяни Монтян про їбаністичні ОСББ. В цю мить світовий фейсбук, за нашими розрахунками, має схлопнутися і перетворитися на склянку яготинського кефіру високої жирності.

Приблизно у той саме час людство отримає пер­ший в історії цивілізації підтверджений сигнал з космосу. Це буде бандероль, що впаде з неба посеред Байконура. Вчені знайдуть в ній фото­портрет Леоніда Даниловича Кучми, дбайливо загорнутий в мамин рушник слоїк з ожиновим повидлом і монгольський паспорт на ім’я Вітренки Наталі Михайлівни. Сторінку з пропискою буде видерто чиїмись іклами, а в обкладинці схо­вано чотири юані на первоє врем’я. Ну ось такий приблизно план дій. Звісно, можуть виникнути якісь непередбачувані обставини, але для опера­тивного реагування нами вже створено відповідну силову структуру. Вона складається з ветера­нів гуситських війн і канадійських кінних силовиків у костюмах обичної людини. Що скажете, шановні? Можливо, маєте якісь технічні заува­ження, або концептуальні пропозиції? Як гадаєте, Томасе Яковичу? Вам слово!

Томас підвівся з тяжкого державницького крісла, дістав з пожмаканої пачки чергову сигарету, запа­лив її від власного погляду, глибоко затягнувся і продовжив обговорення.

— Панове! Перед тим, як планувати такі складні й багатокрокові операції, чи не варто нам спо­чатку зазирнути, так би мовити, в душу ворога? До самих глибин його паскудного нутра? На мій погляд, спроби аналізувати мотиви кацапського гебіста за допомогою вкраїнського мозку не вигля­дають аж так переконливо. От звідки ви зна­єте, що Путін обов’язково чкурне у це