Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Розділ 5

-         У нас є певні правила і їх треба дотримуватись, - сухо говорить Стас, не відриваючи погляду від дороги.

Він забрав мене рівно о п'ятій, як і обіцяв. Холодно і по-діловому привітався і посадив у машину. Не можливо розгледіти в ньому зараз того пристрасного Стаса, котрий не може тримати руки при собі. Я навіть почуваюсь більш спокійніше поруч з ним.

-         І які це? Не спати з клієнтами? - нервово посміхаюсь від хвилювання. Все ж таки перший робочий день.

Отримую швидкий прискіпливий погляд.

-         Ні, це не забороняється, - швидко відповідає і спостерігає за моєю реакцією. Мені більше не смішно, а він навпаки, задоволений. - Звичайно, якщо хочеш.

Кривить губи і знову дивиться на дорогу.

-         Дякую, але якось обійдусь без цього, - відповідаю червоніючи.

-         По-перше, не дозволяй клієнтам торкатись себе, - продовжує досить серйозно. - Вони часто полюбляють розпускати руки. Не галасуй, просто ввічливо посміхайся і нагадуй, що ти недоторкана. Якщо дозволити їм більше, вони не зупиняються, перевірено. Потім приходиться викликати охорону і силоміць викидати з бару.

-         І часто таке буває? - насторожено запитую, розкривши широко очі. Уявлення не маю, як я маю з усім цим справитись.

Коли працювала вдома, то тих рідкісних нахаб, що тягнулись до моїх сідниць просто лупила по руках. До них відразу доходило. А тут ще й не ображай.

-         Клієнти різні попадаються, - знову уважний погляд в мою сторону. На кожне слово він вивчає мою реакцію. Думає, що злякаюсь. - По-друге, на роботі ні каплі алкоголю. За таке відразу звільняю. Іноді можуть запросити за столик, посидіти з ними, випити чарку. Відмовляйся.

-         Зрозуміло, - киваю. – Це без проблем.

-         По-третє, ніяких романів на роботі. Мені не потрібна санта-барбара і вияснювання відносин, - і знову косий погляд.

-         Не хвилюйся, такі, як твій охоронець не в моєму смаку, - хмикаю до нього.

-         А які ж у твоєму? - запитує з придихом.

-         Не думаю, що це стосується нашої теми, - ніяково відповідаю і відвертаюсь до вікна.

Відчуваю, що знову багровію.

-         Надіюсь, в тебе все вийде і ми з тобою трохи попрацюємо, - після короткої паузи говорить Стас досить спокійно. - Кожного разу після закінчення зміни усі чайові забираєш собі. Якщо сподобаєшся клієнтам, будеш мати достатньо.

Я повертаюсь і дивлюсь йому в очі. Діловий і серйозний Стас знову повернувся.

Ми приїхали. На дворі лише сутеніє і бар виглядає тихим і одиноким. Ми виходимо з машини і я накидаю капюшон, ховаючись від холодного вітру. Стас іде вперед, я слідую за ним. Цього разу біля входу нікого немає, але ми не заходимо через центральні двері, а обходимо будівлю, проковзуємо через чорний вхід.

-         Коли приходиш на роботу, заходиш сюди. Звідси і покидаєш бар, - коментує сухо, коли ми йдемо вузьким коридором.

Минаємо декілька дверей, ковзаю поглядом по табличках, де написано “Туалет”, “Підсобка”, “Офіс”. Ми зупиняємось біля роздягальні, Стас відчиняє двері і пропускає мене першу. Невеличке приміщення з шафами і стільцями. Декілька дівчат вже на місці і здивовано оглядаються на нас.

-         Вітаю, дівчата, - сухо починає Стас. - Привів вам новеньку. Каміло, будеш сьогодні її стажувати. Розкажи і покажи все, що вона має робити. До кінця зміни вона має сама обслуговувати клієнтів без всяких проблем, - коротко стрижена брюнетка слухняно киває, а потім він повертається до мене. - Я зараз принесу тобі ключ від шафки, там є готова форма. Одягнеш її.

Стас залишає мене і я ніяково переминаюсь з ноги на ногу біля дверей. Дівчата міряють мене поглядами і повертаються до своїх справ.

-         Ото мені щастить, - бідкається Каміла і відчиняє дверцята шафки. - Як новенька, то відразу мені. Я що, нянька?

-         Ти в нас професіонал, - сміється інша з пишним високо зав'язаним хвостом. - Ти з нас найдовше працюєш.

-         Це ж не значить, що я вчителька для новачків, - фиркає моя наставниця і знімає з себе куртку. - За таке повинні доплачувати.

-         Тобі ще мало? І так маєш найбільшу з нас зарплату.

Двері відчиняються і я надіюсь, що це Стас, але у роздягальню влітає зашаріла блондинка з розпущеним волоссям. Вона коситься на мене і прямує до подруг.

-         Бачу, наш шеф вже на місці, рано сьогодні. За звичай до восьмої його нема, - починає говорити блондинка і швидко знімати з себе червоне суконне пальто.

-         Нову офіціантку привів, - бурчить Каміла.

Відчуваю себе ніяково. Вони так говорять, наче мене тут взагалі немає.

Блондинка обертається і зиркає на мене зацікавленим поглядом.

-         А я тебе бачила, - раптом говорить. - Ти вчора приходила зі Стасом і його братом. Я вас ще обслуговувала.

-         Так, він показував мені нове місце роботи, - невпевнено відповідаю.

Вона киває і знову повертається до шафки. А я знову стаю невидимою.

Нарешті Стас приносить ключі і я можу переодягнутись. Дівчата вже готові виходять з роздягальні, залишається лише Каміла. Вона з похмурим виразом обличчя чекає, поки я натягую на себе мінімальних розмірів форму. Уявлення не маю, як я вийду в цьому на люди, мені навіть в дзеркало соромно на себе дивитись.

Починаю панікувати. Навряд чи в мене щось вийде. Ця робота специфічна, не для таких, як я. Стас був правий. Повертаюсь до Каміли, дивлюсь на неї переляканими очима. Вона бачить мій стан і важко зітхає.

-         Тільки не думай давати задню, - попереджає дружелюбним голосом. - Спочатку усім так. Не думай, що ти одна така. Ти маєш спробувати і якщо сподобається не пожалкуєш.

Вона підходить до мене і торкається мого розпущеного волосся. Оглядає мене з ніг до голови професійним поглядом.

-         Волосся у тебе гарне, колір насичений. Фарбувала?

-         Це мій натуральний колір, - говорю тремтячим голосом.

-         Щастить, - посміхається і забирає з мого обличчя декілька пасм назад. - Краще залиш розпущеним, лише трохи заколи шпилькою. Чоловікам таке подобається. Ходімо. Я тобі все покажу. І не трусись, тут немає нічого страшного.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍