Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Я впізнала його відразу. Це був іспанець, на якому я сьогодні повисла, як на рятувальному колі.

Він сидів за одним зі столиків, тримаючи в руці склянку зі світло-коричневою рідиною, і дивився просто на мене. Знову жодної емоції на обличчі. Красивому обличчі. Сорочка зверху розстебнута, оголюючи частину грудей, рукава засукані до ліктів, демонструючи потужні руки, а на голові модний безлад із пекучо-чорного волосся. По-моєму, він знав, наскільки привабливий, тому й дивився на мене так самовпевнено. Ну, до чого ж він гарний, знову промайнуло в голові.

Я не знала, що зробити - помахати йому рукою, чи все ж таки не треба? Може, він мене навіть не пам'ятає, а я йому махатиму. Тоді він подумає, що я з ним заграю, а це не так. Він повільно підняв свою склянку і пригубив, не відриваючи від мене проникливого погляду. Стало якось незатишно. Занадто відвертий був його погляд, занадто глибокий, і мені від чогось захотілося прикритися. Щоки палали. Напевно, після танцю...

Чому він дивиться на мене? Може, впізнав, і чекає, що я привітаюся першою? Ще навіть не встигнувши збагнути, я підняла праву руку і злегка махнула йому. Куточок його чітко окреслених губ поповз угору, викривляючись у усмішці, але він не відповів. Просто усміхнувся, а потім поліз у кишеню за телефоном. Коротко відповів на дзвінок, кинув купюру на стіл, встав і пішов, більше не глянувши на мене. А я так і залишилася стояти з піднятою рукою і дивитися на місце, де він сидів. Що це зараз було і чому мені так ніяково?

Зарозумілий павич! Сам на мене витріщався, а махнути у відповідь йому лінь було? Хоча б заради ввічливості й поваги! Пфффффф.

Круто розвернувшись на підборах, я знову пішла до барної стійки, де вже на одному зі стільців розсілася Ельвіра.

- Ну і де тебе носить? Ще б на трохи запізнилася, я б і твою Піна коладу висьорбала. - Подруга посунула до мене склянку з коктейлем і, дочекавшись, доки я візьму її в руку, цокнулася об неї своєю. - За зустріч!

- Ми вже пили сьогодні за зустріч! Рази три!

- Тоді вип'ємо четвертий! Знаєш, як довго я на тебе чекала?

- Ти мені зараз у коханні зізнаєшся? - розсміялася я.

- І в ньому теж! Ти єдина, з ким я так добре спілкуюся в неті. З іншими не склалося. Я їх посилала, а вони ображалися. Тупі. А ти взяла й послала у відповідь. З того моменту я зрозуміла, що це любов. - Вона говорила так щиро, що неможливо було не повірити.

- Я теж тебе люблю, Ельвіре! І дуже рада, що ми, нарешті, зустрілися! - зізналася я.

- Ооооо, телячі ніжності! - вліз Пабло, цокаючись із нами склянкою з водою. - Давайте вже, пийте, бо так ненароком і я почну комусь у коханні зізнаватися!