Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Я зітхнула. Почуття нікуди не поділися. Я так само сильно любила його кожною клітинкою свого тіла. Воно оживало і гуділо в його присутності, і я нічого не могла з цим вдіяти. Я витерла спітнілі долоні об свою джинсову сумку, перекинула волосся через плече і, відсунувши двері вбік, вийшла на вулицю.

Рон тут же повернувся і примружився, дивлячись на мене. Потім між його бровами пролягла складка, начебто він намагався скласти два і два, і силкувався зрозуміти, що я тут роблю. Я вище підняла голову, щоб не показувати, який вплив він на мене мав. І міцніше вчепилася в папку з документами, щоб він не побачив, як тремтять мої руки.

Я підійшла до них, чоловік усе ще пропікав мене поглядом, але так нічого й не сказав. Він уважно оглядав мене. Місіс Гартман перестала хмуритися і посміхнулася. Взагалі вона була на перший погляд дуже приємною жінкою. Невисокого зросту блондинка в білих джинсах і ніжно-зеленій блузці. Її очі були приховані за великими окулярами, а губи нафарбовані яскраво-червоною помадою. Приваблива молода замовниця. Цікаво, у Рона з нею щось було? Бо вона дивиться на нього так, ніби знає про нього більше, ніж я. У всякому разі, про його тіло, здавалося, вона була обізнана. Або я просто себе накручувала.

- Місіс Гартман, - злегка тремтячим голосом привітала я, простягнувши руку, яку вона потиснула. - Я - Мелорі Дуглас. Мене прислав до вас Макс Андерсон. Я привезла вам контракт на дизайн ландшафту.

- О, дуже приємно, Мелорі, - радо відгукнулася місіс Гартман. - Кличте мене Лілі. І познайомтеся з моїм підрядником. Це Рон Моріс. - Вона вказала рукою на Рона, який так само хмурився й уважно мене розглядав.

Я запитально подивилася на нього. Чоловік наче отямився.

- Ми знайомі, - вимовив він, і мої нутрощі затріпотіли. Цей голос, який звучав так, немов чоловік займався сексом із моїми вухами. - Радий бачити тебе, Мел.

- І я рада тебе бачити, - сказала я. - Рон.

- Що ж, раз ми всі тепер знайомі, давайте приступимо до справи. Мелорі, як вважаєте, чи не буде доречніше перенести басейн подалі, щоб тут зробити свого роду зону для релаксації? - Лілі широко розвела руки й активно жестикулювала, намагаючись наочно показати, про які зміни вона говорила. - А ось тут я б поставила невелику альтанку, в якій можна було б сидіти, коли йде дощ. Ну хіба не чудова ідея? Що думаєте?

Вона повернулася до нас обличчям, склавши долоні разом і притиснувши їх до своїх немаленьких грудей. Я із заздрістю подивилася на її декольте, яке не приховувало звабливу улоговинку. Я кинула швидкий погляд на Рона, щоб дізнатися, чи оцінив він принади своєї замовниці. Але чоловік дивився на мене. Я різко відвернулася і прочистила горло.

- Знаєте, Лілі, я б залишила як є.

- Але чому?

- Коли ви побачите проект, який для вас підготували Макс із Мірандою, ви зрозумієте, чому я так кажу. Ось там, у правому кутку, куди ви хочете перенести басейн, буде чудовий оазис. Саме там буде найкраще зробити ось цю зону релаксації, про яку ви говорите. - Я підійшла ближче до місіс Гартман і повернула її в бік місця, про яке ми говорили. Поки вона розглядала затишний куточок подвір'я, я дістала з папки план ландшафту і, піднявши його, замінила перед очима Лілі їм вигляд на порожній двір. - Ну, що скажете?

- О, - вимовила жінка, забираючи в мене листок і дивлячись на нього палаючими очима. - Коли зможете почати? - запитала вона через кілька хвилин роздивляння.

- Наступного дня після підписання контракту. - Я постукала пальцем по папці і вона перевела погляд на синій картон.

- Це означає завтра?

- Звичайно, - відповіла я з посмішкою.

- Тоді ходімо скоріше в будинок, щоб підписати документи. - Вона взяла мене за лікоть і повернула в бік будинку. - А чоловіки не заважатимуть вам, якщо займуться обкладанням басейну плиткою?

- Дякую, - одними губами вимовив Рон, коли ми проходили повз нього. І я підморгнула.

Підморгнула! Я! Рону!

Це був прогрес у моїй поведінці. Ніколи йому не підморгувала. А тепер зробила це ось так просто. І моє тіло омило полегшення. Можливо, це був перший крок до того, щоб рухатися далі.

За двадцять хвилин місіс Гартман поставила підпис і перегорнула контракт на першу сторінку. Вона посунула його до мене по кухонній стійці.

- Знаєте, Мелорі, будівництво цього будинку, а потім і його ремонт тривають так довго, що на якомусь етапі починаєш думати: а, може, я спочатку не все продумала? Може, варто було зробити інакше? Бідні Рон із Калебом уже, напевно, втомилися від навіженої замовниці, яка їм майже щотижня виносить мозок чайною ложечкою. Знаєте, скільки разів ці терплячі хлопці перекладали плитку в хазяйській ванній? - Я похитала головою. - Чотири. - Мої очі розширилися. - І якби сьогодні не ваша поява, то завтра вони б почали переносити басейн. Ох, я втомилася від цього ремонту.

- Вам варто довіритися цим хлопцям. Вони професіонали.

- О, я знаю, - з ентузіазмом закивала Лілі так, що сонцезахисні окуляри мало не впали з її верхівки. - Це вже другий будинок, який вони для нас ремонтують. - Вона дивилася на мене широко розкритими сірими очима, ніби очікуючи, що я буду шокована цією новиною. - Ох, я, напевно, просто втомилася. - Тут, на щастя, задзвонив її телефон і вона, вибачившись, вийшла.

Я не розуміла, що означає втомитися від будівництва нового будинку і від його ремонту. Наш із мамою будинок був крихітним. Після розлучення старий будинок батьки продали, і мама купила той, у якому жила й дотепер. Нам двом його вистачало. Але, відверто кажучи, жили ми досить скромно, тож я ніколи не розуміла проблем людей, які купалися в розкоші. Я обвела поглядом кухню ще раз, дозволивши собі на кілька секунд зануритися у фантазію про своє власне гніздечко.

Я склала документи в папку і рушила на вихід із кухні, але тут же застигла. У дверному отворі стояв Рон і так само похмуро дивився на мене. Його руки були складені на грудях, а задерті рукави футболки демонстрували численні татуювання, що вкривали його біцепси. Я пам'ятала, що ще рік тому їх не було так багато. Тепер же вони доходили до ліктів і деякі, наскільки я могла судити, були ще не закінчені.