Читати книгу - "Хочеш жити?"

розповісти, Піте, то вже зробив би це, — заспокійливим тоном відповів Бейґлер. — Наразі нічого не відомо.

— А та гвинтівка з прицілом, викрадена у Данваза, вона може бути зброєю вбивства?

Бейґлер знизав плечима.

— Ти вмієш висувати здогади так само добре, як і я. Ми розглядаємо таку можливість.

— Коли у вас з’явиться щось для мене?

— За кілька годин. Опівдні у штабі поліції відбудеться прес-конференція.

Гамільтон свердлив поглядом Бейґлера, та сержант навіть оком не повів.

— Гаразд... Це все, що ви можете сказати?

— Так.

Гамільтон збіг сходами до машини. Упевнившись, що журналіст поїхав геть, Бейґлер пішов до будинку і побачив, що Террелл вже неабияк просунувся. Він саме стояв, слухаючи розповідь Токо. Коли Токо втомився, інформації у Террелла було більш ніж досить. Лишившись наодинці з Бейґлером, Террелл показав йому записку.

— Бейґлер вивчив її і вилаявся собі під носа.

— Якийсь божевільний.

— Може, й так, а може, лише вдає.

Обоє чоловіків добре знали, що божевільний зі зброєю — найвигадливіший убивця, якого важко загнати в кут.

Бейґлер поклав до пластикового конверта записку, яку отримав від Токо.

— Віднесу це хлопцям у лабораторію, — та на шляху до машини він раптом зупинився. — Гамільтон, як завжди, налаштований вороже. Він здогадується про викрадену гвинтівку. Розголосу нам не уникнути.

— Це зрозуміло.

Террелл сів у машину.

Не минуло й п’яти хвилин, як вони поїхали, і Піт Гамільтон знову з’явився перед будинком. Він поговорив з Токо, привіз свого фотографа, зробив кілька знімків і поїхав із місця подій до того, як два репортери з інших конкуруючих новинних агентств примчали до маєтку вбитого.

Гамільтон встиг до випуску теленовин об 11:00. Фото викраденої гвинтівки, будинку Маккуїна та багатоповерхівки поодалік від маєтку миготіли одне за одним на екрані. Про записку від Карателя Гамільтон теж розповів своїм глядачам.

— Хто цей чоловік? — запитував репортер. — Чи завдасть він іще одного удару?

* * * 

На узбіччі Четвертого шосе на ґрунтовій дорозі майже за п’ять кілометрів від Парадайз-Сіті розташувався мотель «Ласкаво просимо». У ньому було п’ятнадцять стареньких, пошарпаних кімнат, під кожну з них було відведено ще й окремий гараж, а заправляла усім цим місіс Берта Гарріс, чоловік якої загинув під час корейської війни.

Опасистій і неповороткій Берті було далеко за п’ятдесят. Мотель забезпечував їй прожиття: гроші на харч, як, бувало, примовляла вона. А що Берта, окрім як їсти, нічим більше не займалась, то і мотель її можна було вважати справою прибутковою.

Зазвичай у мотелі зупинялися солодкі парочки, та й то лише на одну ніч. Тому Берта була неабияк здивована і вдячна небесам, коли увечері, напередодні вбивства Маккуїна, біля мотелю зупинився запилюжений «б’юїк» і респектабельний на вигляд індіанець ввічливо поцікавився, чи не міг би він із друзями винайняти у мотелі дві кімнати на тиждень, а можливо, й довше.

Ще більше вдячності Берта відчула, коли постояльці погодились на ціну, не торгуючись. Індіанець з готовністю пристав на всі її умови, і Берта навіть пошкодувала, що не запросила вищу ціну. Крім того, індіанець ще й наперед оплатив за обидві кімнати. Єдине, що трохи спантеличило хазяйку, так це друзі індіанця — ними виявилися білий молодий чоловік і біла молода дівчина, але Берта сказала собі, що це вже її не стосується.

Індіанець записався в журналі реєстрації як Гаррі Лукон, а двох інших вписав як містера та місіс Джек Аллен.

Вони пішли до ресторану, у якому порядкував темношкірий помічник Берти — вісімдесятип’ятирічний Сем, якому, попри свій вік, ще вдавалось підтримувати задовільну чистоту в кімнатах і готувати сякі-такі нудні страви, коли про це просила Берта, а траплялось таке вкрай рідко. З’ївши по перегрітому гамбургеру і по шматку недопеченого яблучного пирога, заливши це все рутбіром, троє пожильців пішли до своїх кімнат, і Берта забула про них.

О 22:00 інші гості Берти — троє підстаркуватих комівояжерів — пішли спати. У мотелі стало тихо. Пок Тоголо постукав у двері Чакової кімнати. Двоє чоловіків про щось перешіптувались, і Меґ даремно намагалась розчути, про що вони говорили. Чак наказав дівчині лягати спати, а сам вирушив із Поком до Парадайз-Сіті.

З того, як впевнено Пок керував «б’юїком», коли вони в’їхали у місто, Чак зрозумів, що індіанець знає Парадайз-Сіті, як своїх п’ять пальців. Вони кілька разів об’їхали навкруг торгового кварталу, доки Пок роз’яснював подальший план дій.

Індіанець усе організував. Під заднім сидінням лежали металевий гак і довгий сталевий трос. Зірвати решітку, що захищала складське вікно зброярні, було дитячою забавкою.

Доки Чак, обливаючись потом, напружено слідкував за темним провулком, Пок проліз через вікно усередину. Десь за хвилину він уже передав Чакові гвинтівку, оптичний приціл і коробочку з глушником. Усе це Чак склав під сидінням у машині.

Вони поїхали назад до мотелю.

— Лягай спати, — наказав Пок, коли вони зупинились перед вікнами Чакової кімнати. — Не кажи їй ані слова. Зрозумів?

Чак вийшов із машини.

— Що ти збираєшся робити?

— Дізнаєшся, — тихо відповів Пок і поїхав у темряву.

Коли Чак повернувся, Меґ уже лежала в ліжку, але не спала, а знервована очікувала його.

— Де ви були? — запитала дівчина, доки він роздягався.

Чак прослизнув під ковдру до Меґ і поліз обійматись.

— Де ви були? — повторила вона, відбиваючись від Чака. — Не торкайся мене. Ти свиня, навіть не помився! Ти навіть зуби не почистив!

— Плювати! — тільки й відповів Чак і силою вклав її на спину.

Вони проспали до 09:50. Підігріваючи каву, Меґ побачила у вікно, як Пок приїхав і поставив машину в гараж.

— Його не було всю ніч? — запитала вона, розливаючи каву в чашки.

— Чого б тобі не спитати у нього? — буркнув Чак.

Меґ прикусила язика.

Пізніше, поки Чак голився і приймав душ, Меґ дивилась рекламу по телеку.

Намилюючись, Чак все міркував про Пока. Йому не йшла з голови рушниця. Індіанця не було всю ніч. Буде три вбивства, говорив він. Чак тривожився, чи індіанець, бува, вже не використав рушницю.

Чак заходився розчісуватись, коли у телевізорі з’явився Піт Гамільтон і повідомив про вбивство Маккуіна. Він саме говорив про записку, яку отримав убитий, коли Чак вийшов із душової.

— Послухай це, — схвильовано сказала Меґ.

— Тож просто серед нас з’явився вбивця... можливо, божевільний убивця, — говорив Гамільтон. — Чоловік, який називає себе Карателем. Який