Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

Кажу і розумію як мені стає легше.
Я сьогодні дуже втомилася , і не лише фізично .

Хочу в свою невелику кімнату , з маленьким килимком світлого кольору, столиком та стільцем біля вікна , на якому лампа .
Ще на кількох квадратних метрах вміщається простенька шафа , і ліжко , яке давно варто змінити ....
Та мені подобається що є велике вікно , закрите бірюзовою тюлю і шторами з квітчастим візерунком .
На підвіконні я посадила декілька горшиків з квітами .

Коли ми в'їхали ця кімната була схожа на комору ,  з обдертими шпалерами , а зараз стіни кремового кольору , які я сама фарбувала ,і на одній з них карта , з відміченими на ній країнами та містами , які б я хотіла відвідати .

Можливо ця квартира не входила в мої мрії , коли я з'їхала від тітки , але тут я відчула що сама можу розпоряджатися своїм життям . 
І це дуже багато значить для сирітки , яка виросла в ненабагато кращих умовах , а якщо враховувати тітчині претензії , то й гірших.

Цікаво , яке дитинство було в Адама ...?
Ідеальне ? Мабуть ...
Батьки виконують всі твої бажання , на кожне день народження ти отримуєш подарунки про які мрієш , а твоя кімната схожа на розважальний центр , і вся прислуга в домі виконує твої забаганки ...
Чому я знову думаю про нього,?!

- Досить !- вимовляю вголос .

І Іра , яка іде поруч , перестає говорити та дивиться на мене наче на ненормальну .

- Та я що ....? Не хочеш , не їж... Я ж просто запропонувала.- розводить руками дівчина .

Про що це вона ?Я не чула і одного слова , що говорила подруга .
Він заполонив всі мої думки ...

- Ти про що думаєш ? Чи про кого ?- усміхається дівчина , підморгуючи мені.
- Що, про що ти ? Про кого я думаю ? Ні про кого... Просто задумалась ...про роботу ...

Ірка хитає голову і тихо сміється . 
Так , бачить наскрізь... . 
Їй збрехати не вийде . Та вона не буде лізти в душу з запитаннями , тому просто видихаю , схиливши голову і заходжу до нашого під'їзду.

       ***

Вечерю готувати не довелося . Іра замовила суші. Про них і питала мене на вулиці ...

Наївшись до схочу , я готую нам гарячий шоколад і ми сідаємо перед телевізором , дивитись серіал .
Люблю я наші посиденьки .

Іра - моя єдина подруга . Так якось повелося , що навіть в школі я мало з ким спілкувалася . Більшість дітей зі мною не хотіли гратися через те , що всі в нашому районі знали мою тітку , а вона не найкраща людина , скажемо прямо .
А батьки деяких з однокласників знали мою маму ... І це ще гірше 
..Але я ніколи не впадала у відчай . Мені і самій подобалося .

А з Іркою ми здружилися одразу , як я тільки прийшла працювати в готель Костіна. Вона мені допомогла і показала що саме входить в мої обов'язки. І розговорившись  виявилося , що вона шукає житло . І я також . А через три дні нам підвернулася квартира , за невелику ціну.І це нас ще більше зблизило .

- Може вже скажеш хто він ? - роблячи ковток гарячого напою спокійно питає подруга .
- Хто?- наче не зрозумівши про що мова , видаю я.
- Він хоч не один з гостей ?- продовжує дівчина .
Значить , уже все зрозуміла. Приховувати далі нема сенсу ... 
Та й з моїм досвідом спілкування з чоловіками, ( якого взагалі нуль, не рахуючи кілька походів на каву і один невдалий поцілунок) я точно хочу з кимось обговорити цю тему .

- Угу...- тяжко видихнувши , дивлюся в свою чашку.
- Ти ж розумієш які у нас селяться гості , правда ?

Відразу розумію на що натякає подруга . Хоч трохи образливо , але знаю що вона має рацію . 
В " Атланті" зняти номер мають можливість тільки люди з грошима , і не малими . А таким чоловікам точно не потрібні серйозні стосунки з прислугою .

- Я знаю...- відповідаю майже пошепки.

Подруга повертається до мене і дивиться прямо в очі . Вона наче хоче побачити щось важливе на моєму обличчі .

- Невже дочекалися ? - питає серйозно Іра.
- Ти про що ?- зараз я не зовсім зрозуміла.
- Я тут вже два роки чекаю коли моїй подрузі сподобається чоловік . Сподобається по справжньому . І нарешті це сталося ?? Правда ?

У Іри навіть очі загорілися . На її губах з'являється посмішка .

- Здається ...- відповідаю не впевнено.
- Ну , то ти скажеш хто він , чи мені треба все з тебе витягати ?- мало не підстрибує вона на дивані .
А що вже приховувати ...

- Адам Орлов. Сто восьмий номер.
- Орлов ?!- Іра навіть на ноги підійматися від захвату. 
Але через секунду її брови сходяться від невдоволення.

- Угу...
-Так , в такого важко не закохатися ...
- Я не закохалася!- швидко перебиваю подругу і іду на кухню мити свою чашку , хоч і не допила шоколад.
- Я просто хотіла сказати що в такого чоловіка дівчат на вибір....- вже спокійніше , і наче заспокоюючи говорить дівчина .

Наче я сама не розумію...
Схоже , я дарма розповіла їй.

- Ти ... Ви ...- бачу як Іра підбирає слова.
- У нас нічого не було.- даю відповідь , розуміючи про що мова .
І бачу , як вона видихає з полегшенням .
- І не буде ...- додаю вже тихіше.
- Він просто мені сподобався .

- А ти йому ?- підходить ближче дівчина.
- Ти ж сама сказала , у нього з дівчат черги шикуються .
- То й що ? Всі чоловіки колись були холостяками . Поки не зустріли своє справжнє кохання .

Так , тепер я вже зовсім заплуталася . То вона відмовляє мене , то навпаки ...
Кладу чашку на місце і сідаю назад на диван.

- Я думала що сподобалася.... Але після того, як я зганьбилася сьогодні... Він точно більше до мене навіть не заговорить.
- Та що сталося ?- сідає поряд подруга .

І я вже розказую як в номері пшикнула йому в лице мийним засобом , а потім про візок , та ще й втекла , коли зустріла в ліфті випадково ....
Боже , коли про це говориш стає ще більш соромно.

- Хто після такого захоче говорити з дівчиною ?

Нарешті дивлюся на Іру і та вибухає зі сміху .
Ооо,Боже...Що й треба було довести ...