Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

Ліна

Незрозуміла тривога стиснулася всередині мене жорсткою пружиною, змушуючи смикатися, намагаючись щось таке розгледіти в хвості літака. Кілька годин метань повністю спустошили мене, і, коли ми опинилися в аеропорту, я ледь не вивалилася із сидіння, намагаючись встати.

Довелося будити Олю, адже на вулиці стояла пізня ніч, і ось ми із сонною племінницею поспішили сісти в перше-ліпше таксі, щоб скоріше опинитися вдома.

У голові все ще стояв тоненький голосок, що кричав мені: "Мама!". І чому раптом стало так сумно і боляче від нього? Адже я не зробила нічого поганого, тоді чому мені здається, що сталося непоправне?

Порожня квартира виглядала якоюсь холодною і незатишною, але я зробила вигляд, що все гаразд. Маллча вже буквально засинала на ходу, тому я допомогла їй роздягнутися і поклала поруч із величезним ведмедем, якого Оля відразу ж обійняла.

А ось я попрямувала на кухню, де поставила собі чайник. Діставши з шафки чашку, я задумливо втупилася у вікно. Через темряву нічого не було видно, але я наполегливо намагалася розгледіти обриси старої липи навпроти, а коли мені справді вдалося щось побачити, то я відразу ж відсахнулася від скла, в яке на великій швидкості вдарився просто величезний птах.
Стукіт повторився, і я заворожено витріщилася на велику тінь. Немов у тумані, я відчинила вікно, впускаючи у квартиру справжнісінького дракончика.

- Мамо, - прошепотіла я одночасно з дитинчам, яке плюхнулося до мене в обійми.

Не знаю хто це і як воно тут опинилося, але мені зовсім не хотілося випускати крихітку з обіймів. Ніби з його появою все стало на свої місця, і переживання різко випарувалося з мого серця. Але це ще не єдина дивина, що сталася цієї ночі.

Тільки-но я разом із малюком опустилася на стілець, як у проході на кухню з'явився той, кого я кілька днів намагалася відшукати серед мешканців іспанського готелю.

- Ти!? - здивовано прошипіли ми обидва, і шоковано втупилися один на одного.

Кіріан

Спіймати втікача мені не вдалося, бо резерв був практично порожнім, а дракончик напрочуд жваво махав своїми коротенькими крилами. І як він тільки утримується в повітрі?

Але я вирішив не впадати у відчай, і вибрав інший спосіб відшукати літуна. Насамперед я повернувся до печери, де зібрав усі осколки шкаралупи, після чого випив так вдало прихоплений відновлювальний еліксир. Після нього, звісно, моторошні відхідняки, зате зараз він мені дасть кілька годин для того, щоб я міг зловити дракончика, який полетів у невідомому напрямку. Тільки спершу мені довелося прилягти, найкраще робити мінімум рухів, коли сила з такою швидкістю наповнює твій організм.

А варто було моєму резерву наповнитися, як я створив пошукове заклинання, що вказало мені точний шлях руху втікача. Дитинча і не намагалося ховатися, тому я швидко відстежив місце його перебування. Крихітка вже не летів, перебуваючи в одному місці, тож я обережно налаштувався на нього, переміщаючись туди, де зараз перебував дракончик.

І уявіть моє здивування, коли я помітив літуна на руках у знайомої мені по Іспанії дівиці.

- Ти!? - здається, вона була вражена не менше за мене, тому що обличчя дівчини витягнулося, а руками вона інстинктивно міцніше притиснула до себе малюка, який привільно розташувався на її колінах.

Ліна

Несподівано. Ні, я, звісно, багато разів уявляла, що чоловік шукає мене і знаходить, але не в такий же спосіб! Як він опинився в моїй квартирі посеред ночі? Чому він тут і що йому потрібно? З таким поглядом навряд чи дивляться на об'єкт симпатії. А головне - чи не несе він небезпеки, адже у квартирі не тільки я, а й моя маленька племінниця.

- А що тут відбувається? - сонна малеча якраз вийшла в коридор і з цікавістю почала роздивляться нашого нічного гостя, але варто було її погляду впасти на дракончика в мене на колінах, як Оля щасливо посміхнулася, відштовхнула чоловіка вбік і підбігла до мене, невпевнено простягаючи долоню до крилатої крихітки. - Можна? - вона не наважувалася торкнутися справді теплих лусочок, шукаючи підтримки в моїх очах.

- Н-напевно, - невпевнено прошепотіла я, але мене несподівано підтримав непроханий візитер:

- Можеш узяти його на руки і піти погратися з ним, - темноволосий перебазувався повністю на кухню. - А ми з твоєю мамою якраз поговоримо.

- Ліна моя тітка, а мама зараз у відрядженні, - ну ось, так усе й викладе першому зустрічному, треба б поговорити потім з Олею, щоб вона менше інформації видавала незнайомцям.

- Ви впевнені? - Навіщо я взагалі це питаю і чому цікавлюся його думкою? Ліна-Ліна, мабуть, Іспанія геть усі мізки в тебе з голови вибила.

- Абсолютно. Наші діти не агресивні, ба більше, вони цілком доброзичливі й добродушні, - це він зараз про драконів? Тобто він переконує мене в тому, що й сам належить до цього виду?

- Маленька, може ти ще поспиш? - Спробувала я якось вирулити із ситуації, що склалася, але, поклавши руку на серце, сама розуміла, що це нереально. Дати дитині живу іграшку і відразу ж запропонувати піти ще поспати? Ага, тримай кишеню ширше.

- А можна ми тихо-тихо пограємо, а ви поки поговорите? - все ж моя племінниця дівчинка слухняна, але іноді спокуси бувають вищими за наші можливості, тому я неохоче, але все ж таки погодилася з її пропозицією, і Оля простягнула руки вперед, акуратно перехоплюючи в мене крихітку, що вже встигла заснути.

А коли дітвора зникла за непрозорими дверима, чоловік підійшов ближче, розміщуючись за моїм столом:

- Ліна значить, - простягнув незнайомець, і я ствердно кивнула. - А я Кіріан, - ну ось і познайомилися, може тепер і розбіжимося по-тихому?

- А як ви... - я не продовжила, але, здається, мене зрозуміли.

- Магія, - спокійно пояснив мені чоловік, і я ствердно кивнула. Ну так, чого вже тут сумніватися: дракони в моєму вікні, чоловік, що з'явився з нізвідки. Звичайно ж це магія, що тут неясно.