Читати книгу - "Моя на одну ніч, Тала Тоцка"

Розділ 10

Як крізь вату долинули звуки вхідного виклику. Аверін однією рукою взяв з тумбочки телефон, а другою продовжував притримувати її потилицю. Ольга жадібно дивилася на його губи, бажаючи тільки одного — щоб вони перестали щось говорити Андрію Григоровичу, а повернулися до неї і продовжили так приголомшливо її з'їдати.

Як же смачно з ним цілуватися, ммм... Поки не почала потихеньку прозрівати.

Відчайдушно вчепилася за край прірви і насилу з неї виповзла, струшуючи наслання і не перестаючи жахатися. Вона, практикуючий хірург, лежить на ліжку під боком у власноруч прооперованого нею пацієнта з кульовим пораненням — дякуючи Богові, не навалилася на його зашиту рану! — у найнепристойнішому вигляді.

Верхні ґудзики халату розстебнуті, від зачіски залишилися лише приємні спогади, туфлі валяються під ліжком. Сором та ганьба! Їй просто фантастично пощастило, що ніхто не увійшов. Ось була б радість відділенню, не щодня побачиш такий сором.

— Андрію, пішли вони всі на… — Аверін відбився, а Ольга гарячково нишпорила під ліжком, намагаючись намацати туфлі, одночасно застібаючи халат і пригладжуючи волосся.

Аверін закінчив говорити по телефону і пильно спостерігав, як вона збирає історії хвороби, що розсипалися по підлозі.

— Куди ти зібралася? — спитав невдоволено. — Ану повернись!

І схопив за руку. Ольга розуміла, що єдиний спосіб зараз хоч якось урятувати ситуацію — бігти без оглядки, але вирватися було нереально.

— Олю, — суворо повторив Аверін, — негайно повернись туди, де ти щойно лежала. Ти мій лікар, от і лікуй, а не під ліжком пилюку збирай.

— У нас дуже відповідальний персонал, — образилася за колег Ольга, — немає там ніякої пилюки.

— Мила, — тепер він говорив вкрадливо, мов змій спокусник, — сюди ніхто не ввійде, охоронці попереджені. Тобі ж сподобалося зі мною цілуватись?

І нехай у нього шви розійдуться, у цього чортового Аверіна, якщо їй не хочеться послухатись його! Але Ольга підвела голову і гордовито випростала спину.

— Нічого мені не сподобалося. Я просто тебе перевіряла, Аверін, — після того, як вона так низько пала, викати було б безглуздо.

— Перевіряла? Що саме? — він був не те, щоб здивованим, швидше заінтригованим. — Тебе цікавило, чи на місці у мене язик?

— Ми поспорили з Шевригіним, анестезіологом. Він сказав, що ти не гей.

— Я? Не гей? — обуренню Аверіна не було меж. А потім він осікся і замислився. — Ну взагалі так… Стій, ні… а, ну так… Ти мене зовсім заплутала, — він відпустив її руку, розтер долонями щоки і втупився в стелю. — Виходить, ти вважаєш, що я схожий на гея?

— Чом би й ні?

— Гаразд, припустімо, — він знову пригвоздив її до підлоги буравливим поглядом. — Але ти мені ось що скажи, тільки чесно, — Аверін виглядав серйозним і зібраним, Ольга напружилася, притискаючи до себе історії хвороби, — твоєму анестезіологу це навіщо?

Він дивився з небезпечним прищуром. Ольга не витримала, сховала обличчя за паперами і зайшлася беззвучним сміхом, притулившись до тумбочки.

Аверін реготав так, що навіть охоронець заглянув, з побоюванням поспостерігав і зачинив двері.

— Аверін, у тебе шви розійдуться, — простогнала Ольга, обмахуючись історіями хвороби як віялом.

— Нічого, ще раз зашиєш. Іди сюди, — насміявшись, наказав Аверін і знову потяг її на себе. Історії хвороби картинно розсипалися по підлозі. — Не сачкуй, перевіряй!

Він спробував втягнути її в тягучий виснажливий поцілунок, але цього разу Ольга героїчно встояла.

— Аверін, ти знаєш, що ти маніяк? — пробурмотіла, одхиляючись, хоч і насилу. — Тебе треба бромом відпоювати. Звідки в тебе сили беруться? Ти ж мало не помер на операційному столі, я сама бачила.

— Ти весь час забуваєш про мої унікальні здібності, мила, — Аверін хижо блиснув очима і посміхнувся. — І хіба я тебе не попереджав, що мені показаний здоровий секс?

Ольга безнадійно махнула рукою і вкотре зібрала з підлоги папери, які годились вже хіба що для розпалювання каміна. Або багаття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍