Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч , Кетрін Сі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Намагаюся зробити вигляд, що мені геть не хочеться його їсти, а всередині не можу дочекатися відчути цей солодкий, молочний смак.
— Що на другому поверсі?
— На якому другому поверсі?
— Ти вчора не пускала мене на другий поверх будинку, — кусає морозиво, але з темним шоколадом. — От мені і стало цікаво, що ти там ховаєш.
— Минуле.
— Зрозуміло, — Джером сідає на мій газон.
— Чому сідаєш?
— Нам потрібно з'їсти разом морозиво, це знак примирення. — на цьому наша розмова закінчилася, ми мовчки продовжували їсти морозиво.
Як тільки ми його з'їли, Джером пішов додому, навіть нічого не сказавши.
Потрібно сьогодні щось поїсти, а то я не їла вчора нічого. У мене є пиріг, що дав дідусь, але чи наїмся я ним? Навряд. Потрібно готувати самостійно.
З продуктів я купила картоплю та помідори, потрібно з'їсти їх, поки не зіпсувалися. Вся інша їжа довготривалого зберігання, за неї я можу не хвилюватися.
З двох інгредієнтів ресторану страву не приготуєш, тож я просто вирішила відварити картоплю, додати спеції та порізати помідори, як гарнір.
Сподіваюся Арон поведе мене у місце, де буде смачна та ситна їжа.
З нарядом на вечір я нічого не вирішила, тож просто вдягну білий топ та джинсові шорти, це вже краще, ніж я одягнена зараз: старі спортивні штани сірого кольору та татова футболка такого ж кольору.
Близько п'ятої вечора у двері мого будинку постукали, сподіваюся, це не Арон, я ще навіть не почала збиратися.
На порозі стояв Джером.
— Чого тобі? — не дуже привітливо.
— Не хочеш ввечері сходити подивитися на салют?
— У мене вже є плани на сьогоднішній вечір, — він має розгублений вигляд.
— Які? Ти ж нічого не знаєш тут, можеш заблукати.
— А раптом я просто хотіла провести час вдома?
— Але ти не будеш вдома, — здогадливий.
— У мене запланована зустріч з другом.
— У тебе є тут друг?
— Джеррі, я тут виросла, якщо ти раптом не знаєш.
— Не знав, — робить крок назад. — Тоді гарно тобі провести вечір, Бет.
— Дякую і тобі гарного вечора.
Чоловік відходить і я закриваю двері. Чого це він раптом захотів зі мною піти дивитися салюти? Досі відчуває провину за вчорашній день? Навіть не знаю, його складно зрозуміти.
Другий дзвінок у двері пролунав за хвилину до сьомої, я була вже готова, навіть взула кросівки, а не шльопанці. Дурний тон приходити на побачення з відкритими ступнями. Хоча я навіть не впевнена, що це побачення.
— Привіт, — відкриваю двері і бачу Арона, що також виглядає інакше, ніж вчора.
— Привіт, Бет! Нічого собі, — він пристально дивиться на моє обличчя, — Чудовий макіяж!
— Дякую, — чомусь мені ніяково від його компліменту. — Ходімо?
— Так, звісно.
Я зачиняю двері будинка на ключ і помічаю Джерома, що сидить на своєму пошарпаному кріслі і смалить цигарку. Він не зводить погляд з мене та Арона.
— Сідай, — відчиняє передні двері автомобіля і я сідаю в салон.
Відчуття, що в мене на спині червона мітка, Джером не зводить погляд.
— Пристібни пасок безпеки, — заводить мотор і ми рушаємо.
Що не кажи, але Аннесі гарне місце, туристичні сайти не брешуть, але от тільки вони не пишуть, що тут може бути дуже нудно, оскільки площа міста складає 66,94 км², а населення близько 130 000 тисяч людей. Тут можна пожити декілька днів або тиждень, не більше.
— Арон, куди ми їдемо? — починаю розмову.
— Поїсти дещо смачненьке, сподіваюся ти голодна.
— А ти знаєш, що люблять дівчата, — посміхаюся. — Я дуже голодна.
— Це чудово.
Арон припаркував машину неподалік від ресторану-готелю, до якого ми йдемо їсти. Його назва Les Tilleuls, тут досить гарно.
— Не знала, що за п'ятнадцять років тут з'явиться стільки готелів, ресторанів та зон для відпочинку.
— Часи змінюються, Беатріс, нічого не стоїть на місці, навіть Аннесі, — чоловік відкриває меню.
— Це точно, — роблю те саме, що й він.
— Тобі щось порадити? — помічай мій розгублений погляд.
— Просто замов мені те саме, що й собі. — ніяково посміхаюся і закриваю меню.
— Гаразд, — продовжує вивчати меню. — Бажаєш випити вина чи ще щось?
Чи ще щось — означає так само алкоголь. Це я чудово вивчила за десятки побачень наосліп.
— Давай вино.
Ми не настільки добре знаємо один одного, щоб пити більш міцні напої. Я не довіряю людям відразу, навіть якщо вони поліцейські.
Арон покликав офіціанта і зробив замовлення.
Цікаво, він спеціально обрав ресторан-готель? Дивлячись на нього, я б не подумала, що у нього можуть бути злі наміри чи прихований мотив. Але життя мені чудово показало, що не можна довіряти зовнішності людини.
— Ти також будеш пити? — контрольне питання, щоб краще зрозуміти його наміри.
— Так, хочу відпочити.
Отже за кермо він сідати не збирається. Цей вечір стає цікавішим.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дозволь мені залишитися на ніч , Кетрін Сі», після закриття браузера.