Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Чорні штани, біла сорочка із закасаними рукавами, чорний жилет. Він що й справді приперся на святкування? Автоматичні ворота були відчинені, стільки люду снувало туди-сюди. Але ж він яким боком тут?

- Хазяйко, ілюзіоніста замовляли? – схрестив руки на грудях, дивився насмішкувато. – Я б хотів обговорити з вами дещо. Стосовно гонорару.

- Ліночко, - скривився, мов спробував гіркої редьки, господар свята. – Чому ми розв’язуємо організаційні питання перед гостями?

- Я на хвилинку, вибачте, - прохрипіла вже цього разу.

Від хвилювання метаморфози ці з голосом її страшенно налякали. Але ж посміхнулася спокійно усім і, кивнувши незваному ілюзіоністу, попрямувала в дім.

На кухні Антоніна, яка натирала до блиску келихи й передавала офіціанту, глипнула на них, але не здивувалася. Бачила ж уже артиста. Ліна ще й побіжно хильнула стакан води.

- Ходімо в кабінет, - пробурмотіла невдоволено.

А щойно двері кабінету зачинилися, налетіла на нього, мов фурія.

- Ти смерті моєї хочеш? Скажи мені, нащо тебе нечиста сила принесла? Тебе запрошував хто? – от розридається, відчувала, що ось-ось хлинуть сльози із нафарбованих очей.

Сперся на стіл своїми пружними сідницями, руки знову схрестив на грудях і посміхався ще й нахаба. Ну, як можна бути таким твердолобим?

- Яра бачила, що у вас на подвір’ї трапиться біда. Я маю бути поряд, щоб захистити тебе. І забрати Вітарі, - голос був розсудливим, спокійним, але ж трохи збентеженим. Психи хіба так розмовляють?

- Ну все, ти мене дістав, я викликаю охорону, - згадала, що перед тим, як виголосити тост, поклала свій айфон на якомусь високому столику, де наїдки були. Дідько!

Як це необачно! Але ж що робити із цією непробивною горою м’язів, що насувається повільно на неї?

- Послухай, Ліно, - обхопив своїми долонями її обличчя, голосом басистим ніби заколихував. – Не потрібно нікого викликати. Вважай, що це мій подарунок твоєму чоловікові. Покажу декілька фокусів і все. Якщо нічого не трапиться, то я лише зрадію. Я не підставлю тебе й не псуватиму свято твоєму… - скривився так, ніби образити хотів.

- Що це за Вітарі така? – згадала невідому назву, яку вже вдруге чула від нього. – Можливо, вона коштує купу грошей, а ти збираєшся її забрати. Ти злодій, так? Мисливець за реліквіями. Чи як це у вас називається? Ти, покидьку, мене не розведеш!

Вона раптом усвідомила, якою ж була дурепою, що дозволила романтичним думкам прокрастися у її голівоньку. Дійсно, дієва схема. Підбити клинці до багатої одруженої жінки й виманити якусь цінну річ.

Сіпнула головою від нього роздратовано, вириваючись із гарячих долонь.

- Забирайся геть. Інакше викличу охорону містечка або поліцію навіть, - засльозилися все ж таки її філігранно виведені смокі-айз. 

- Дівчинко, я благаю тебе, - примирливо навіть руки вгору підійняв. – Я нічого не братиму. Хоча Вітарі по праву належить мені. Але це ми можемо потім обговорити. Я викуплю її. За будь-яку ціну. Дозволь мені зараз показати декілька фокусів. Щоб не псувати нашу легенду. Я побуду максимум годину-дві.

- Але щоб у будинок не заходив! Я стежитиму за тобою неухильно! – пригрозила грізно ще й кулаком перед його обличчям помахала.

Він схопив її войовничий кулачок і торкнувся до нього своїми безсоромними губами. Це було настільки не очікувано для неї, що навіть якихось п’ять секунд і не висмикувала руку, поки він його обціловував.

- Ти така вродлива, навіть коли сердишся, - промуркотів лагідно. Знущається він з неї чи що?

- Жигало! – обізвала його уїдливо, рвучко висмикуючи зацілований кулак. – Виходь першим, бо я боюся тебе одного залишати в будинку. Точно щось вкрадеш!  

І Самір, який навряд чи був ілюзіоністом чи фокусником, велично вийшов із кімнати. Він спеціально став біля диджея на видному місці, щоб вона його бачила. Та дивитися постійно на артиста було непомірковано.

Ходила з келихом від однієї групки гостей до іншої, підтримувала невимушені бесіди. Зиркала у свій знайдений телефон, стежила за часом, бо ж співачка та скрипаль були замовлені на дві години. І, звісно, що намагалася контролювати ймовірного злодія. Він щось прошептав ведучому на вухо. А після того, як була виконана ще одна арія на біс, і талановитий дует відкланявся, трапилося непередбачуване.

- Зустрічаймо найоригінальніший подарунок шановному Нестору Івановичу від його дружини, - заінтригував гостей ведучий. – Маг-ілюзіоніст Самір покаже нам зараз незвичайне та видовищне, феєричне та фантастичне, незабутнє фаєршоу!

І Самір вийшов на ту саму імпровізовану сцену привітань, де нещодавно осоромилася Ліна.

«Побачимо-побачимо, що ти зараз покажеш», - мстиво подумала, але за хвилину вже кліпала вражено очима, бо не могла повірити тому, що бачила. Адже те дійство, що відбувалося на сцені, було насправді дивовижним.