Читати книгу - "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська"

Розділ - 7

Нарешті всі шановані гості зібрались у кінозалі. Орест усамітнено сів в самому кінці, мріючи, що весь  цей «зірковий»  захід він просидить клацаючи в телефоні.

 І ось, нарешті, з промовою  до гостей вийшов Алекс Левицький.

— Дорогі друзі, не побоюся сказати цього слова, адже всі хто запрошений в наш гостинний дім, такими і є. Сьогодні я хочу представити вам свій новий проєкт —  «ЖК Діамант», але перед цим хочу познайомити вас з головним проєктом мого життя -  з моїм  сином.  Оресте, ми чекаємо тебе. 

Зал потонув в оваціях. Всі з цікавістю роздивлялися хлопця. Акули бізнесу розуміли цей знак - у Левицького є спадкоємець, в перспективі і його наступник. Він зробить все, щоб в разі чого компанія не потрапила в чужі руки.

Орест почувався дурнувато, відразу пригадав, як його малого ставили на стілець, щоб той розповідав віршика для Святого Миколая. 

— Оресте, швидше! — Знову привітно-наказово погукав батько. Він посміхався, але недобрий вогник в його очах говорив сам за себе: «Ти пожалкуєш, якщо зараз мене зганьбиш»

Поки Орест йшов через зал, батько все розхвалював його, що більше було схоже на чергову  рекламу.

— Він ще молодий, але вже амбітний.  Через рік закінчує Виш і приєднується до нашої команди.

— Оресте, тобі слово. 

 

Хлопець напружився, він не очікував, що його заставлять казати промову. Йому хотілося просто зникнути. Це не була сором'язливість, він терпіти не міг, коли його використовували або ж втягували в брудні ігри.

— Вітаю, вперше чую про себе скільки гарного. Що ж, моєму батьку видніше. Він уже розпланував моє життя, тому мені додати нічого. Приємного всім перегляду, — перевів "стрілки" на презентацію. Знову оплески, нарешті він може сісти. 

 

Алекс Левицький однозначно очікував від сина більшого, але все ж дав команду запускати відео і перегляд розпочався. 

Далі було нудне застілля за яким обговорювались майбутні перспективи виходу на європейський ринок, падіння гривні та можливі ризики, і ще купа всього нудного для Ореста. 

Обід переріс у вечерю, і по традиції чоловіки запрошувалися на бренді до кабінету Левицького. 

— Оресте, як тобі навчання в університеті? Кажуть, там дуже гарна освітня база. Хоча мій син і  навчається за кордоном. 

Хлопець хотів просто бути тінню, але кожен намагався щось у нього випитати. Він хотів, щось кинути у відповідь, але батько його випередив.

— Навіщо нам ті закордони, якщо мені син потрібен тут. І ти б, Адамовичу, краще б тримав сина під контролем, а то ще повернеться якимось рокером, чи як ото на тих кажуть, що в чорному ходять? 

— Готи, — підказав син.

— Точно. 

Порівняння з рокерами розсмішило Ореста.« Хоч щось за вечір».  Він глянув на годинник, через кілька хвилин — буде рівно 20:00. Хлопець нібито чекав на щось. Нарешті,  голосно продзвенів телефон.

— А тепер дозвольте відкланятися, важливий дзвінок, — промовив Орест і швиденько покинув кабінет.

Він заздалегідь домовився з Тімом, що той рівно о восьмій його набере. І він міг знайти привід уникнути нудних розмов.

— Привіт, друже. Мабуть, ти дуже радий мене чути?

— Ти не уявляєш на скільки. В мене вже вуха закрутилась в трубочку від всіх цих розмов. Як ти? 

— Ледве  вижив, після вчорашнього, —  жалівся Тім.

— Може приїдеш? Є розмова. 

— О ні, навряд чи мені по зубах ваш захід. Завтра вже здибаємося. 

— Ок.

 Орест поклав слухавку та спустився в свою кімнату. З полегшенням видихнув, радіючи що він нарешті сам. 

Увімкнув музику, сів за ноут. Побачив дівчину, фото якої сам нещодавно прикріпив до стіни. Він дістав її записник, почав читати.

 

Привіт, щоденнику!

Сьогодні тато приголомшив мене новиною - ми продаємо будинок і переїжджаємо в нову квартиру. Після смерті  мами він не може знаходитися в цих стінах, все тут  нагадує йому про неї. Але в мене ніхто не запитав. Я не хочу нікуди їхати.Не хочу про неї забувати. Я хочу ходити тими сходами, що і вона ходила, готувати на кухні, де ми разом готували. 

Тато говорить, що для мене майже нічого не зміниться. Що ми не їдемо з міста, і я не мушу покидати друзів.  Тато поринув в роботу, ми майже не бачимось. Зате, як він каже, завдяки цьому він тепер може оплатити моє навчання в престижному універі. Здається, що він просто мене уникає. Часом він так дивиться на мене, наче бачить в мені її. Всі говорять, що ми з мамою дуже схожі...

Позитивне: в новому універі навчається Дінка і ми будемо в одній групі.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍