Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Скільки часу ви нам даєте, Хранителю? – запитав Герман.

Змій прикрив очі – мабуть, щось прикидав.

– Роблячи ставку на молодість і швидкий розум, п’ять днів.

– Як?! – від подиву я більше нічого не могла сказати, уся гнівна промова застрягла в горлі.

– Думайте, міркуйте, висувайте версії. Серед вас є сищик, – Хранитель кивнув у бік збентеженого Ліка. – Цього літа ви змогли довести, що на вас можна покластися, а тепер і поготів упораєтеся. Він тямущий, хоч і нехлюй.

Мені здалося чи Лікраніель почервонів? Ні, не здалося, щоки палахкотіли рум’янцем.

Нам тільки й залишалося, що кліпати очима: як він дізнався про те, що було в тітчиній таверні? Знову духи нашептали? Хоча, якщо він Хранитель Шепоту Рос, та до того ж безсмертний, то цілком міг про все знати. Треба буде розпитати Ліка або Рані, щоб розповіли про нього побільше.

– Пане Хранителю, – я набралася сміливості, – адже ви щось недоговорюєте. Якщо ми не знайдемо пропажу, то що буде насправді?

Змій удав, що уважно розглядає «мізинець», немов бачить його вперше в житті.

– Здійсниться пророцтво, – крижаним тоном вимовив він. – Коли три частини з’єднаються в ціле.

– І що тоді? – хрипким від напруги голосом запитала я.

– Семиводна стане багряною, – змій клацнув «пальцями», наді мною і ним опустився полог німоти. – У тебе є шанс достукатися до серця діда.

– Значить, він живий? – серце шалено заколотилося. Ось чому так здивувався архімаг, коли почув, що я вважаю його загиблим.

– Живий. І дуже сильний.

Думки роїлися в голові, як бджоли.

– Пане Хранителю, скажіть, це він підіймає заколотників?

Змій уважно вдивлявся в моє обличчя.

– Ти кмітлива дівчина. Але не розбійників. Твій дід не злодій. Ти вся в батька. Твій справжній татусь, якби залишився живий, то пишався б тобою. Складай далі ланки ланцюжка, і знайдеш прокляту королеву.

– Хтось прокляв королеву?

Хранитель вишкірився, мабуть, це означало усмішку.

– Складай ланки ланцюжка! – Хранитель зітхнув. – У вас є п’ять днів. Відлік піде відзавтра, – блиснув очима Хранитель і полог німоти зник.

Друзі допитливо дивилися на мене, я лише похитала головою – не тут. І взагал-то, інтуїція підказувала, що не варто ділитися отриманою інформацією.

– Бажаю удачі, юні шукачі пригод на свої п’яті точки! – змій усміхнувся і блискавкою кинувся у воду, злившись із синім потоком.

– Що він тобі сказав? – Лікраніель хіба що тільки не гарцював на місці як молодий кінь.

– Скрізь є вуха, – сказала я, обводячи поглядом галявину. – Але можу сказати, що все почнеться із завтрашнього дня.

– Хто може полог німоти навісити? – запитала тролиця.

Богріс заперечно похитав головою:

– У нас поки що не виходить.

– У нас є ніч, щоб це в когось вийшло, – відповів за мене Герман. – Лік, у вас же є магічне джерело, щоб зарядити амулети?

– Було. Уламки Пам’яті зруйновані твоїм батьком, Альг.

– Я не відповідаю за його вчинки! – наїжачився Альгін.

– Але ж ви десь заряджаєте накопичувачі? – не відступав Герман.

– Через транс або в інших країнах, крім острова Двох Зорь, – зітхнув ельф. – Тут більше джерел магії немає. Уламки Пам’яті ворушать тільки в дуже важливих випадках. Через дрібниці до цього джерела не звертаються. Занадто багато охочих прибрати його до рук.

– Руто? – заломив брову Богріс, – якщо ти змогла увійти в транс із цілителькою, то, може, спробуєш?

– Це в мене вийшло випадково.

– Отже, ми всі намагаємося сьогодні вночі створити полог німоти, а Рута намагається впасти в транс, щоб зарядити амулети, – підсумував Герман.

Таким зібраним я бачила його вперше.

– А якщо не зможу? Якщо не вийде?

– Будеш пробувати, як і всі ми. Руто, ми – команда.

Повисла пауза. Дивно, навіть фамільяр мовчав, зазвичай без його мідяка нічого не обходиться!

– Повернімося додому, – запропонував ельф. – На голодний шлунок не дуже-то й думається.

– Ліку, мені Скріраніель сказав, що це будинок цілительки Армілсім...

– Вона рідна сестра моєї матері. Ми живемо великою родиною. Наш будинок було зруйновано... – Лікраніель помовчав. – Армілсім прихистила нас. Ми ж усі разом зробили його таким, яким ви його бачите. Але фактично, це її дім.

Він жодного слова не сказав, чому було зруйновано їхній дім. Утім, у кожного є свої таємниці. І якщо ельф не хоче говорити, то не варто його тягнути за язик.

Ми вирушили тим самим шляхом назад.

На задньому дворі на нас чекав Скріраніель.

– Чудово, всі в зборі, – сардонічно посміхаючись, вимовив він. – Бачу, що тобі, Германе, вже набагато краще.