Читати книгу - "Містична річка"

корчили зневажливі гримаси, коли він з’являвся, більшість Дейвових однокласників просто не помічала його. Це було для нього ще гірше. Його оточувала мовчанка.

Джиммі Маркус, з яким Дейв зустрічався, коли вони виходили з дому, щоб іти до школи, іноді мовчки простував поруч нього, бо не йти було б незручно. Він казав «Привіт», коли вони розминалися в коридорі або наштовхувалися один на одного, повертаючись після перерви до класу. Дейв помічав дивну суміш жалю й ніяковості на обличчі Джиммі, коли їхні погляди зустрічалися, так наче той хотів щось сказати, але не здужав знайти слова, щоб висловити свої думки, — Джиммі навіть у їхні найкращі часи не був говірким, хіба що його опановував якийсь божевільний задум — стрибнути на рейки в метро або вкрасти автомобіль. Але Дейв мав таке відчуття, що їхня дружба (хоч він ніколи не був упевнений, що дружба між ними справді існувала; йому тепер було соромно пригадувати, як він іноді накидав Джиммі своє товариство) померла, коли Дейв поліз у той автомобіль, а Джиммі залишився стояти на вулиці.

Проте, як з’ясувалося, Джиммі недовго залишалося навчатися в одній школі з Дейвом, тож навіть їхні випадкові зустрічі незабаром урвалися. У школі Джиммі постійно вештався з Велом Севіджем, малим психопатом із мавп’ячим мозком, який був відомий тим, що його двічі затримувала поліція, і який міг удатися до такого жорстокого, невтримного насильства, що вселяло страх кожному, як учителям, так і учням. Про Вела жартували (хоч ніколи й не казали цього при ньому), що його батьки збирають гроші не на його навчання в коледжі, а на те, щоб визволяти його з в’язниці. Навіть до того, як Дейв заліз у ту машину, Джиммі завжди перебував у Веловому товаристві. Іноді вони брали до себе й Дейва, наприклад, коли здійснювали набіг на кав’ярню, щоб забрати там рештки сніданків, або дерлися на новий дах, із якого можна було стрибати, але після пригоди з автомобілем вони припинили будь-які стосунки з ним. Коли ненависть Дейва до Джиммі за те, що той так брутально відлучив його від свого товариства, вщухала, він помічав, що чорна хмара, яка іноді висіла над Джиммі, стала набагато густішою й ніколи не розвіювалася. Джиммі, здавалося, постарів і завжди був сумний.

Зрештою йому таки вдалося вкрасти автомобіль. Це сталося майже через рік після їхньої першої спроби на Шоновій вулиці, й після цього Джиммі довелося поміняти школу, в якій він досі навчався, на так звану Карвер-скул, куди треба було їздити автобусом через усе місто. Він на практиці зрозумів, яке життя чекало білого хлопця в школі, де переважно навчалися чорношкірі діти. Хоча Вел їздив в автобусі разом із ним, до Дейва дійшли чутки, що вони обоє — ці двоє білих розбишак, які не знали, що таке страх, — незабаром стали тероризувати всю Карвер-скул.

Украдений автомобіль був кабріолетом. Дейв чув, що він належав другові однієї з учительок, хоч ніколи й не довідався, кому саме. Джиммі й Вел украли машину зі шкільного майданчика, коли вчителі та їхні дружини, чоловіки й друзі святкували закінчення навчального року в шкільній залі. Джиммі сидів за кермом, і вони з Велом кружляли по всьому Бакінгему, не вимикаючи сигнал і махаючи дівчатам, аж поки їх не помітила поліційна патрульна машина й вони врізалися у сміттєвоз. Вел звихнув собі ногу, стрибаючи з автомобіля, й Джиммі, який майже переліз через паркан, за яким була пустка, повернувся, щоб йому допомогти. Дейв завжди бачив цю картину як частину воєнного фільму: хоробрий солдат повертається, щоб урятувати свого пораненого друга, під свистом куль, які дзижчать навколо них (хоч Дейв і сумнівався, що копи стали б стріляти, дзижчання куль робило картину цікавішою). Копи схопили їх обох, і вони провели ніч у буцегарні. Їм дозволили закінчити шостий клас, бо цього року лишалося навчатися кілька днів, а там їхнім батькам сказали, що їм доведеться знайти для своїх малих іншу школу.

Після цього Дейв якщо й зустрічався з Джиммі, то, може, раз чи двічі, аж поки вони досягли підліткового віку. Мати Дейва не дозволяла більше синові покидати дім, окрім ходіння до школи. Вона була переконана, що чоловіки, які його викрали, досі тут вештаються, чатуючи на нього, сидячи в машині, яка пахла яблуками, й варто йому вийти за поріг, як вони накинуться на хлопчика, наче ракети з тепловим наведенням.

Дейв знав, що це не так. Адже ті двоє були вовки, а звірі ці винюхують ночами найближчу й найслабкішу здобич, а далі полюють на неї. Хоч тепер вони частіше навідували його уяву — Вовчисько та Жирний Вовк разом із видіннями того, що вони з ним витворяли. Ці видіння рідко навідували Дейва уві сні, проте вони приходили до нього в жахливому спокої материного помешкання, в тривалій мовчанці, коли він намагався читати комікси або дивитися телевізор чи просто визирати з вікна на Рестер-стрит. Вони приходили, і Дейв намагався відкинути їх, заплющуючи очі й силкуючись забути, що Вовчиська звали Генрі, а Жирного Вовка — Джордж.

«Генрі й Джордж, — репетував голос у голові Дейва разом із шарудінням видовищ. — Генрі й Джордж, Генрі й Джордж, Генрі й Джордж, малий засранцю».

Дейв відповідав голосові, який лунав у нього в голові, що він не малий засранець. Він хлопець, який утік від вовків. Іноді, щоб позбутися непривабливих картин, Дейв повторював у пам’яті свою втечу, деталь за деталлю — згадував тріщину, яку він помітив у дверях біля шарніра, гурчання їхнього автомобіля, коли вони поїхали геть, бо їм, либонь, захотілося випити, гвинт без голівки, яким він скористався, щоб розширити тріщину, аж поки заржавілий шарнір відламався разом зі шматком дерева у формі леза ножа. Він вийшов у двері, Цей Спритний Малий, і помчав лісом у бік призахідного сонця, добігши до бензоколонки «Ессо» за милю відстані. Для нього було справжнім шоком побачити круглий синьо-білий знак, уже освітлений на ніч, хоч остання частина дня ще не скінчилася. Цей білий неон пробудив у Дейвові якесь гостре почуття. Він примусив його впасти навколішки там, де закінчувався ліс і починалося старе гудронне шосе. Там Рон П’єрро, власник бензоколонки, і знайшов його: хлопчик стояв навколішках й дивився на його знак. Рон П’єрро був тендітний чоловік, але з руками, які, здавалося, могли ламати свинцеві труби, й Дейв часто думав, що сталося б, якби хлопець, який втік від вовків, був насправді персонаж кінофільму. Тоді вони уклали б із Роном союз