Читати книгу - "Людині потрібна людина…, Анна Нікош"

9 глава

Я переїхала в  квартиру подруги , бо в моїй квартирі все ще  тривав ремонт. Разом було веселіше. Катюня моя була розлучена , тому ми разом чудово проводили час. Купували продукти , готували вечерю , прибирали . Все разом. Я вже і забула , як це вечеряти не одній . Мені подобалося жити з подругою.

Мабуть , зарано я пірнула у доросле сімейне життя.

В цей час я позбулася другої роботи. Дівчина , яку я підміняла передчасно повернулася з декретної відпустки. Тому , нарешті , я мала час для відпочинку , просто побути молодою і розважливою .

Ми з Катею їздили в сусіднє містечко на пляж , відвідували пляжні кафе , фліртували з хлопцями , виглядали чудово  і почували себе щасливими.

Можливо , це не Романа вина , що в двадцять два роки я почувала себе вичавленою , як лимон. Бо я дійсно багато працювала , ще й ремонт витягував останні сили . Але й Рома не намагався мені якось допомогти , зовсім. Він не цікавився , на якій стадії ремонт, чи потрібна мені допомога ? Як наче, моє життя , мої проблеми і інше йдуть окремо від мене. Та він , навіть , до моїх батьків у двір не заходив , коли по мене приїздив .

 

Проте , став частим гостем у мами і  великим поціновувачем її страв , коли він все-таки мене втратив.

Моя мати не знала , як їй на це реагувати. А коли він ще й просити її почав , щоб нас помирила , то взагалі здивуванню меж не було.

Не хотіла мама тиснути на мене і лізти у наші відносини , але вона таки над ним зжалилася :

— Доню , може ти даш йому останній шанс ? - запитала мама.

— Та ні ,  мам. Дякую. Не хочу , награлася ,  - відповіла я.

— Ну , подумай ще разок. Поговори з них хоч. Бо я від нього вже втомилася. Сидить тут днями , бідолашний.

 

Не хотіла я . Ці пусті розмови виснажували  мене морально. Хоч я і була вимотана цими стосунками вщент до , здавалось би , крайньої стадії. Та прийшлось , бо шкода було маму. Вона ж хвилювалась за мене.

 

— Алло , привіт , Романе. Я сьогодні з ночівлею в мами , якщо хочеш - приїжджай , поговоримо. 

— Добре. - і все , тиша. Поклав трубку.

Не зрозуміла, що це значить, приїде чи ні? А я ще думаю , ніби навʼязалася хлопцю. 
Та він ще мав чим мене здивувати, бо через двадцять хвилин вже був на місці.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍