Читати книгу - "Кіт без прикрас, Террі Пратчетт"

сім'єю розбудять серед ночі на Майорці. Може, повірять, а може, й ні. Судимість, зіпсована репутація, рідні, що ховаються від репортерів, "це наша загальна провина".

Так, тепер двері з гаража в будинок. Замкнені. Можна б і зламати - була не була! - але сусідів-то не буде ще два тижні, не можна залишити будинок з розчиненими дверима. Доведеться викликати майстра, і таке інше, а це може затягнутися тижні на три.

Під дверима видно котячі лапи. Кіт прийшов поглянути - як-не-як нова розвага. У замковій щілині чорно - ключ стирчить з того боку.

Еврика! З глибин пам'яті спливає: газета коміксів "Орел" за 1958 рік. "Хлопцям на замітку", пункт п'ятий : "Як захистити свій будинок від грабіжників". Лиходії часто підсовують газету під двері, крутять ключ за допомогою спеціальної ключокрутки, ключ падає на газету, газету витягують.

Швидко додому, узяти газету, пінцет, мастило "три в одному", стрімголов назад, крутимо, вертимо, ключ падає, тягнемо газету назад - вийшло! Неймовірно, але факт.

Отже, двері відкриті. Кота вже не видно. Бігом з кімнати в кімнату. Кота немає, але є багатоквартирна висотка, що поглядає на чужинця тисячею крихітних очиць - колонія піщанок. Навіть розмножуватися перестали, бідолахи, - звичайно, це ж куди веселіше за секс, дивитися, як літає кімнатою мокрий скуйовджений тип в халаті.

Так, подивитися під ліжками. порожньо. Зате за вікном видніється справжній кіт, що спокійнісінько біжить стежкою.

Від'їжджаючи, сусід перекрив воду. Для цього довелося частково розібрати підлогу у ванні, вийнявши одну дошку. Відкривши тим самим доступ до великого, повного протягів і дір простору між підлогою і фундаментом, куди без особливих труднощів може проникнути допитливий кіт.

Залишається тільки поставити чортову дошку на місце, як слід її притиснути - ногою її, ногою, з усієї сили. Дошка піддається, каблук потрапляє по вентилю і зриває його.

Ще одна гра, дуже популярна серед котів, це

Хороший котик

Ви запитаєте: яка ж це гра? Але річ у тому, що головне правило тут - будучи зовні хорошим котиком, якомога більше накапостити своєму хазяїну. Причому покарати гравця хазяїн не зможе - той поводиться прямо-таки зразково і взагалі увесь з себе такий непорочний. Один наш кіт іноді, дуже рідко, ловив якесь абсолютно нешкідливе створіння і залишав труп на залізних ґратах для чищення підошв, що лежать перед дверима. Знаєте ці ґрати, які неначе зібрані з гострих лез? Зрозуміло, виходячи вранці з дому, ви під ноги не дивитеся. Можливо, кіт просто використовував грати для обробки м'яса. Але ми знали - і він знав, - що це була гра в хорошого котика.

Шредінгерівські (а я кажу, хтось залишив вікно відкритим) коти

В наші дні усі коти і кішки - шредінгерівські. Варто лише це визнати, і усе стає на свої місця.

Перші шредінгерівські коти з'явилися після заслуговуючого усілякого осуду експерименту в галузі квантової механіки, проведеного в 1930-х роках. Втім, можливо, і вони не були першими. Можливо, перших котів взагалі не було.

Усі чули про уявний експеримент Ервіна Шредінгера: береться ящик, туди засовується кіт і склянка з отрутою - до речі, багато хто на цьому і зупинився б. Потім додається в той же ящик невеличкий механізм, який чи то розіб'є склянку, чи то ні, залежно від якоїсь там ядерної дурниці, яку випускає радіоактивна речовина. Вона тут же, в ящику. Великий такий ящик береться. Так от, згідно квантової теорії, кіт в ящику є одночасно і хвилею і часткою… тобто ні. Ні, через усі ці кванти він виходить ні живий ні мертвий[9], а навпаки: живий і одночасно мертвий. І так до тих пір, поки спостерігач не відкриє кришку, щоб зазирнути в ящик. Тоді сам факт спостереження ніби як причепить кота до простору-часу, і таке інше. Той, хто відкриє кришку, побачить або заготовку для опудала, або усипаний битим склом згусток трохи радіоактивної ненависті, що бризкає слиною. Найцікавіше те, що, поки кришка на місці, не лише сучасність, але і найближче минуле кота залишається невизначеним. Хто його знає, може, він вже п'ять хвилин як мертвий.

Так це описують в підручниках[10]. Але мало хто знає, що одна група вчених, не зрозумівши, що Шредінгер мав на увазі експеримент абстрактний[11], спробувала відтворити усе це на практиці. Ящик, джерело радіації, склянка з отрутою - усе, як написано. Ну і кіт, звичайно.

Зрозуміло, вони не взяли до уваги дещо дуже важливе: хоча експериментатор не знав, що відбувається в ящику, кіт-то знав це з біса добре. Вважається, що близька перспектива шибениці окриляє розум. Як же його тоді окриляють смутні підозри про те, як цей ось тип в білому халаті через хвилину підніме кришку і виявить, що ти давно вже мертвий! Простимульований цими підозрами (а також, можливо, квантами, що так і скачуть по лабораторії), кіт стрибнув за кут просторово-часового континууму - і через якийсь час його, доволі очманілого, виявили в комірці.

Еволюція, як відомо, завжди готова підхопити корисну ідею - і цей новаторський спосіб кивати лапами від різноманітних прикрощів передався нащадкам експериментального кота. А нащадків у нього було багато. Що недивно, враховуючи його новонабутий дар. Ген, що відповідає за цей дар, виявився таким нездоланно домінантним, що тепер в жилах більшості кішок тече кров шредінгерівського кота. І як наслідок, усі вони мають здатність проникати всередину усіляких замкнутих ящиків і вибиратися з них назовні - до закритих же ящиків можна віднести кімнати, будинки, холодильники, "переноски", в які ви, ось чесне слово, засунули кота, щоб везти його до ветеринара, і так далі, і тому подібне.

Якщо увечері ви вигнали кота за двері, а вранці виявили його мирно сплячим біля свого ліжка - значить, ваш кіт шредінгерівський.

Одна наукова школа вважає, що існує свого роду антишредінгерівський ген. Якщо шредінгерівський кіт, кажуть ці вчені, здатний вибратися з найдивніших місць, то чому іноді коти не можуть покинути закутки, з яких, здавалося б, легко можна вибратися, посунувшись назад або