Читати книгу - "Квітка Цісик, Ігор Коляда"

його похорони з’їхалася вся родина. Прийшла численна українська громада. 11 лютого, після служби Божої в церкві св. Юра, тіло Володимира Цісика було перевезене до родинного склепу у Філадельфії у штаті Пенсильванія, де згодом будуть поховані всі члени його родини.

Він відлетів зі своїми журавлями у Вічність.

Татко Квітки — Володимир Цісик народився 20 вересня 1913 року у відомому енергетичному і містичному місці України — в селі Ліски на Коломийщині, в сім’ї Олексія та Марії Цісиків. Хрестив його отець Іван Ісаїв, який невдовзі перейде служити на іншу парохію, але, його хрещені батьки, на жаль, невідомі. Він був наймолодшим сином. Його батько був залізничником, а також тримав велику пасіку. Мати займалася господарством і вихованням дітей. Обдаровані діти Цісиків (у Володимира було шестеро братів і одна сестра) майже усі в майбутньому проявили себе в культурно-мистецькому та громадському житті: Евген, Зенон та Володимир стали відомими музикантами, Микола вчителював у Лісках, був головою місцевої «Просвіти», керував аматорським театром, Іванна працювала вчителькою в Польщі, була доброю скрипалькою. Володимир здобув початкову освіту у сільській школі рідного села Ліски, де директором був учитель Онисим Кочій та працювала його тітка, дружина Кочія і донька Данила, старшого батькового брата. «Школа була на присілку який не тільки люди називали між собою Циганським горбом а й навіть священик у метричних книгах замість писати номеру будинку, у якому хтось народився чи помер, зазначав просто — «Циганський горб»... Була вона збудована за старим зразком: на одній половині у двох доволі просторих та світлих кімнатах вчилися учні, а через коридор (казали — коритар) на другій половині мешкала сім’я пана директора. За таким зразком будувались на той час усі школи, цього вимагала дотримуватися Крайова Шкільна Рада, яка контролювала процес навчання. Перед школою на високому стовпі висів дзвінок, який перший раз дзвонив за півгодини перед початком занять, аби нагадати дітям про крайній час виходити з дому і йти на науку, і другий — вже перед самим початком занять. Мав той дзвінок такий голос, що було його чути в найдальшому кутку, навіть на Тимофійовій вулиці — а то, вважай, таки з добрий кілометр від школи» (за кн. Р. Горака «Журавлі відлетіли...»). Потім навчався у Коломийській українській гімназії.

З малих літ Володимир, як і всі діти Олексія, виявляв велику схильність до музики. Казали, що перейняв її від діда, батька та брата Евгена. Батько не був проти, щоб, крім обов’язкової гімназійної науки, син ще займався й музикою. У Коломийській гімназії талановитий хлопець захопився скрипкою і почав брати уроки у відомого у краї скрипаля, професора гімназії Романа Рубінґера. У 1926 р. викладачем Коломийської гімназії став відомий диригент Филип Баран. Він організував симфонічний оркестр, до якого залучив кращих учнів-музикантів, серед них — Во­лодимира та Зенона Цісиків. Володимир грав у групі перших скрипок. 1929 року в Коломиї відкривається філія львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, директором якої стає Роман Рубінґер. Від цього часу Володимир як учень філії бере участь у піврічних та річних пописах і, як один із кращих, демонструє своє мистецтво на загальних концертах-оглядах усіх відділів музичного інституту у Львові. Про ще не раз писалось у рецензіях та відгуках місцевих газет. Так, наприкінці першого навчального року (1929—1930 рр.) він виступив на такому концерті з «Романсом» Л. Бетховена. В рецензії на цей попис були відзначені він та ще один учень-скрипаль з Коломиї: «В обох солідна велика повага і пошана, з якою вони ставляться до свого діла як поглядом техніки, так і виконання». 28 травня 1931 р. молодий скрипаль знову брав участь у загальному пописі; у відгуку на концерт зазначалося: «Із скрипкових точок особливо корисно представилися талановиті елєви з Коломиї: Л. Сатурська та В. Цісик». Діяльність оркестру не була систематичною. Репетиції проводилися принагідно — до концертів чи музичних академій. Таким чином, В. Цісик грав водночас у двох оркестрах, що стало для нього доброю практикою. Також за інціативою Рубінґера в Музичному інституті діяв музично-вокальний гурток. Відомо, що влітку 1931 року він здійснив «гастролі» по краю. У концертах звучали солоспіви, хорові твори, сольні скрипкові композиції, які виконував Володимир Цісик, та твори для інструментального тріо (скрипка, віолончель, фортепіано). Артисти виступали в населених пунктах переважно Станиславівщини, розпочавши турне 7 серпня в Яблуневі і завершивши 20 серпня в Яремчі. Серед міст маршруту були Косів, Снятин, Городенка, Делятин, Микуличин, Ворохта та ін.

1931 року в Коломию приїхав відомий тенор Михайло Голинський (1890—1973), який дав тут концерт з оркестром, у якому грав Володимир Цісик, а диригував Роман Рубінгер. Тоді й познайомився Володимир Цісик з Михайлом Голинським, який з 1938 року переїхав до Канади, де вони згодом і зустрінуться.

За припущенням дослідниці життя та творчості В. Цісика Г. Макси­м’юк, Володимир Цісик, закінчивши гімназію, вступив до Познанського університету (Польща), залишаючись, однак, учнем Коломийської філії музичного інституту. Про це засвідчує стаття, присвячена Шевченківському концерту, який був організований у Познані силами університетського студентства 12 березня 1932 р. В ній позитивно охарактеризований виступ Володимира: «Скрипкові соля студента Цісика — Беріота: VІІ. концерт, Рахманінова — Романца та Сарасате: Романца Андалюзе — виконані були бездоганно. У Цісика видно добру школу (елєв філії Муз. Інст. Лисенка в Коломиї) безпосередність і щирість в інтерпретації творів, добру техніку смичка, що проявилася вповні в ефективному концерті Беріота». Музичну освіту Цісик продовжив у Празькій консерваторії, де займався протягом двох років у класі видатного скрипаля і педагога Бедржиха Волдана. Повернувшись до Галичини, вступив до консерваторії ім. К. Шимановського Польського Музичного Товариства у Львові в клас проф. Марека Бауера (учень В. Коханського і О. Шевчика). Закінчує консерваторію в 1936 р. Одночасно відвідує заняття з камерного ансамблю в Музичному Інституті ім. М. Лисенка у відомого віолончеліста професора Петра Пшенички. Його курс камерного ансамблю в інституті студенти називали між собою «камералкою». Преса дуже високо оцінювала виконавську майстерність професора П. Пшенички, який був чи не першим, хто запровадив і ввів у моду концерти, про які повідомляли афіші. Зокрема, започаткував такі афіші для виступів учнів свого класу. Так, 6 лютого 1937 року відбувся вечір струнного квартету, в якому Володимир Цісик був першою скрипкою і про який на сторінках газети «Діло» (№ 29 за 1932 рік) було зазначено, що це перший виступ ансамблю такого складу, який має «чимало даних на те, щоби стати у нас першим постійним квартетом і заповнити ще одну прогалину в нашому музичному житті». У концерті, крім творів Моцарта та Чайковського, прозвучали мініатюри на теми українських народних пісень одного з найвидатніших українських композиторів міжвоєнного періоду Василя Барвінського в перекладі для струнного квартету Петра Пшенички. Майстерність гри Володимира Цісика була помічена не тільки українською пресою та критикою. Її почули й оцінили поляки.

Ще до закінчення своєї музичної освіти Володимир Цісик у 1935 році став працювати