Читати книгу - "Омріяний Рим"

Навіть бельгійці мали власну імперію, яка, щоправда, складалася здебільшого з Конго і була радше особистою забавкою Леопольда. Апогей цієї бельгійської величі вони вшанували аркою просто таки скажених розмірів у Парку п’ятдесятиріччя в Брюсселі. Вона значно більша за лондонську Мармурову арку й узагалі більша за будь-що, коли-небудь збудоване римлянами. Насправді у своїй непомірності вона може позмагатися лише з монументом Вітторіано[34], що на схилі Капітолійського пагорба в Римі. Своєю чергою, це навіює мені думку, що існує закон: «велика імперія — мала арка, мала імперія — велика арка».

Здається, не було нікого, хто не хотів би урвати собі шматочок того привабного Риму, того стилю, того розмаху. От візьмімо бодай орлів. Уся штука в тому, що орел — це суперптах. Він різкий, агресивний і кидається на здобич надзвичайно швидко. Жодна інша летюча істота не наводить стільки жаху, як він. Це птах Юпітера, ідеальний знак для римських легіонів, символ влади, наданої богами правителю, щоб римський імператор мав безмежну владу на землі.

Саме тому цей птах став символом римського мілітаризму. 104 року до н. е. Марій обрав його як єдиний штандарт. Більше жодних тобі вепрів, вовків, коней чи мінотаврів — тільки орли. У четвертій книзі «Од» Горацій використовує цей потужний образ на опис спритності й непереможності, з якими Тіберій і Друз — пасинки Августа — прийшли й завоювали Рецію й Норик, що на території сучасних Швейцарії та Австрії. Брати постають у нього крилатими сторожами блискавок-месниць, орлами Юпітера, у такий спосіб натякаючи, що Август є земним утіленням божества. Відтоді римські орли стали ключовим атрибутом амбітних недоімператорів численних недоімперій.

Своїх орлів мали й Карл Великий, і російські царі. У других той узагалі двоголовий: одна голова дивиться на захід, a друга — на схід. Кайзерів орел великий, чорний і з червоним дзьобом. І в Гітлера також був свій спеціально нацифікований для нього Adler[35], а день, коли він планував вторгнення в Британію, звісно, мав кодову назву Adlertag[36]. Хай сучасна Федеративна Республіка Німеччина часом аж надто силкується у своїх вибаченнях за Другу світову, вона таки й досі має орла на своєму прапорі. Щоправда, він дещо стилізований: уже без загребущих пазурів і хижого дзьоба.

Наполеон мав власну зграю бронзових птахів-убивць, яких носив на своїх штандартах по всій Європі, зовсім так само, як носили їх спраглі слави римські генерали. А коли він зазнав поразки під Москвою, Віктор Гюго написав вірш, який містив такі рядки:

Il neigeait… On était vaincu par sa conquçte.

Pour la première fois ļ’aigle baissait la tête…

«Сніжило… приніс із собою поразку сніг.

Уперше голову схилив орел…»[37]

Так, ця поразка стала кінцем Наполеонових спроб досягти пан’європейського домінування. Віктор Гюго мав слушність. Агресивного вигляду орел поступово втратив місце у французькій політичній іконографії. А римляни носили їх щонайменше півтисячоліття.

Щоб узяти собі орла як політичний символ, треба мати немало пихатості, і попри це XX століття знало безліч прикладів такої безпардонності. Наприклад, неймовірні барельєфи Муссоліні на території його велично-химерної Всесвітньої виставки — комплексу будівель, зведених у 1930-х роках у передмісті Рима. На стіні похмурої бетонної будівлі, що нині править за офісний центр, вирізьблена історія Риму у вигляді звивистої процесії, що починається з Ромула й Рема, проходить через Августа й завершується постаттю старого навіженого Муссо, що істерично салютує, тримаючи руку ще вертикальніше, ніж стародавні імператори. Уже в наші часи видно, що диктатор запозичив у Стародавнього Риму не лише фісції (жмут різок із прив’язаною до нього сокирою, що символізував владу лікторів), а й орлів на штандартах. Однак імперські амбіції Муссоліні безславно розтоптали абісинські джезайли[38], його угіддя були значно куціші за Наполеонові, а те, що 1945 року тіло диктатора вивісили на гаку, справедливо стверджувати, змусило італійців остаточно відмовитися від символіки орла… усіх, за винятком найбільш профашистського футбольного клубу Лаціо.

Виходить, орел є символом сили, але водночас і неминучого падіння. Утім, сьогодні у світі є одна держава, що не боїться цілком серйозно розміщати цього хижого птаха на своєму гербі. Отож воно й не дивно, що, потрапивши на прес-конференцію наймогутнішої людини у світі й глянувши на кафедру, за якою вона стоїть, ви побачите американського лисого орла, що тримає в пазурах Зевсові/Юпітерові блискавиці.

І образ цей підібрано доволі доречно. Без сумніву, сьогодні США — найсильніша держава світу, а той орел є символом її ядерної могутності й здатності знищити будь-яку країну, до того ж кілька разів. Згідно зі споконвічною translatio imperii — ідеєю «переходу імперії», — Америка є новим Римом, тому не дивно, що в політичній аналітиці побутує кліше, ніби сьогодні вона домінує в усьому світі так само, як свого часу Римська імперія.

Тут можна провести цікаві паралелі, не останньою чергою тому, що всі великі держави наслідують приклад Риму, зокрема в період між І ст. до н. е. та І ст. н. е., під час якого жили найвидатніші римські поети та який врешті-решт найчіткіше відклався в нашій пам’яті. Уся подальша історія західної цивілізації надихалася тими часами, коли римська держава здійснила канонічний перехід від республіки до імперії.

Зовсім не нова ідея того, що за імперію треба заплатити певну ціну, і сплачують її не лише завойовані народи, а й сама імперія. Римляни запозичили модель держави в греків, а найвизначніші тріумфи Афін — Акрополь і його шедеври — були зовсім не плодами демократії, а наслідком безжального перетворення Періклом Афінського морського союзу на імперію під контролем Афін. Те, що колись було об’єднанням демократичних міст-держав, обернулося на афінську гегемонію. Так, греки здобули славу та багатства, проте й втратили дещо цінне.

(Щоб ліпше уявити собі цю втрату, подивіться «Зоряні війни». Одного разу, дивлячись із дітьми «Помсту ситхів», я закуняв, аж раптом прокинувся, почувши, що Республіку скасовують і з міркувань безпеки перетворюють на Імперію під управлінням єдиного монарха. Тієї миті принцеса Амідала каже: «Ось так помирає свобода — під грім оплесків».)

Саме римська революція надала таким подіям їх канонічної форми. Складну троїсту конституцію, за якою управління здійснювали обрані члени аристократичних родин, стару систему управління успішно повалили й запровадили посаду імператора — Августа. Демократія (чи бодай щось подібне до неї) поступилася диктатурі. Французи пройшли через той самий процес, через ту-таки братовбивчу війну, що призвела до аналогічного завершення: liberté, égalité і fraternité