Читати книгу - "Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК"

15
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 14
Перейти на сторінку:

- Пішли, – сказав Артем і зробив рішучий крок вперед. - Це ж цирк. Цирк не може бути страшним і моторошним.

Артем просунув руку крізь щілину в брезенті і відкинув його. Перед ним розкинувся довгий, темний коридор. Зазвичай тут, перед початком вистави, панувало справжнє свято. Продавці пропонували дітям різні іграшки, а аромати смаженого попкорну та цукрової вати витали в повітрі. Тепер же тут стояла моторошна тиша, яка навівала тривогу.

Як і у всьому ЗАБУТОМУ ПАРКУ.

- Тут так не приємно, - прошептав Артем. - Це дійсно цирковий шатер? Чи можливо це кімната жахів.

- Бррр, - тріпонуло Віку.

- Гав, гав, - з переляку загавкав Боба. Він навіть забув, щ0о вміє говорити.

І ось наша смілива трійка переступила поріг шатра та опинилася під його велетенським куполом. Висота цього циркового дива була просто неймовірною. Першим у темряву крокував Артем, за ним, з острахом притиснувшись до його плеча, йшла Віка. А поміж їхніх ніг, зіщулившись і визираючи з-за Артеминих штанів, неначе маленький кошеня, сховався Боба. Він уже жалкував про свою згоду на цю авантюру. Хотів би він зараз сидіти у тіні старого каштана на вулиці Горького і чекати, коли бабуся Ася приготує щось смачненьке.

Завіса, що приховувала від очей глядачів чарівний світ цирку, була щільно зачинена. Величезна, червона арена мовчала, чекаючи на своїх зірок. З-під високого купола звисали трапеції та канати, німі свідки безлічі вражаючих виступів. Але зараз тут панувала повна тиша. Пусті глядацькі ряди здавались сумними очима, що спостерігали за трьома здивованими дітьми. У повітрі витав дух самотності та якоїсь незрозумілої туги.

- Ось я вас і дочекався.

Діти обернулися на всі боки, їхні очі з жахом сканували порожній зал у пошуках того, хто промовив ці слова. І раптом побачили його. На самому краю глядацької зали, в найтемнішому куточку шатра, сидів клоун. Десь високо під куполом спалахнув одинокий промінь світла, освітивши його яскраво-руде волосся і обсипане веснянками обличчя, сповнене сумної меланхолії. 

Спалахнув другий прожектор і промінь знайшов сміливу трійцю.

- Добрий день! - разом поздоровались діти і навіть Боба не змовчав і разом з ними привітався.

Клоун з здивування м подивився на Бобу, але промовчав.

- Вас звати Рижик? - запитав Артем.

- Так колись мене називали, - з гіркотою в голосі промовив клоун і аж скривився неначе надкусив лимона.

- Відпустіть будь ласка артистів і їхніх дресованих тварин, - попрохав Артем.

- Колись такі як ти ображали мене, кидали в мене недоїдками. Вони так розважались і їх не цікавив мій виступ.

- Вони були не праві, - вихопилось у Віки. - Вони були жорстокі до вас.

- Всі ви такі, - скривився клоун.

- Ні! - викрикнув Артем. Та вийшло так гучно, що Боба аж присів перелякавшись. - Ні! Не всі! Люди змінилися. І зараз руді клоуни самі популярні в світі. Руді самі веселі. Зараз усі клоуни намагаються носити, вірніше носили, адже ви їх викрали, руді перуки. Руді найкращі клоуни у світі.

В очах клоуна промайнула іскорка здивування. Але вона зразу і погасла. Її загасив смуток і образа. Клоун змовчав.

- Чого ви мовчите? - запитав Артем. - Скажіть щось. Не мовчіть. Ви відпустите їх.

Клоун мовчав і з сумом дивився на дітей.

- Але-оп! - викрикнула Віка, вибігла на арену і пройшлась колесом по червоній підлозі.

Артем миттєво збагнув задум і, зігравши роль клоуна, зістрибнув з трибуни. Він театрально впав, скрививши обличчя від удаваного болю, і покотився по арені. Боба, не бажаючи відставати, перестрибнув через Артема, ніби маленький акробат. Песик, підхопивши загальний настрій, теж почав пустувати, викручуючись і стрибаючи.

У порожньому залі прямо в повітрі, нізвідки з'являлися зіжмакані папірці, різні фантики й упаковки від солодощів, і все це летіло в дітей. Папірці безсило билися в дитячі тіла й падали на червоний манеж.

- Навіщо ти це робиш? - образилась Віка. - Так робити не можна. Це гидко.

Артем усе зрозумів: чому в них летіли папірці. Клоун хотів завдати їм такого ж болю, якого колись завдали йому. Хлопчик підбіг до краю арени і почав свистіти, при цьому махаючи рукою до клоуна, запрошуючи його прийняти участь у їхній виставі.

Проте замість відповіді, з порожнього залу в дітей полетіли обгризки яблук, груш, перестиглі помідори, яйця. Сам клоун незворушно сидів на своєму місці, дивлячись на все це сумним поглядом.

Діти намагалися розсмішити рудого клоуна всіма силами. Разом зі своїм вірним другом Бобиком, вони влаштовували справжні циркові вистави прямо в пустому залі. Вони жонглювали сміттям, яке, наче за помахом чарівної палички, з’являлося з нізвідки і летіло в них з усіх боків. Недогризки, зім’яті папірці – все це літало в повітрі, вислизаючи з маленьких ручок. Але навіть такі карколомні трюки не могли викликати хоч би посмішки на обличчі клоуна. Він сидів нерухомо, як кам’яна статуя. 

Зате тепер в залі з'явилися ще і невидимі глядачі, злі голоси лише насміхалися з дітей, закидаючи їх ще більшою кількістю сміття.

- Все. Я більше не можу, - Віка прикрила обличчя руками, захищаючись від кинутих невидимими глядачами недоїдків.

- Я також, - тяжко стогнав Боба. І в цей момент недогризок яблука втрапив йому прямо в око. Боба жалібно заскавчав і заховався за Артема.

- Пішли звідси! - зло викрикнув Артем. - Він, - Артем кивнув на клоуна, - безнадійний. Він злий. Не можна бути таким злим. Не можна все життя злитись через те, що тебе колись образили якісь нікчемні люди. Якщо ти все життя злися, то ти не кращий за них, - звернувся до рудого клоуна хлопчик. - І скажу тобі ще одне, казала моя бабуся, що злих людей, їхня злість, їх же і з'їсть. Бажаю тобі не подавитись своєю злістю. До побачення, сумний клоун. Хоча який ти клоун! Вижатий лимон ти, а не клоун.

Вже на виході з арени Артем знову оглянувся на клоуна і сказав:

1 ... 9 10 11 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК"