Читати книгу - "Колиска для кішки"

Отже, завдання полягає в тому, щоб звільнити морських піхотинців від багна — так?

— Так.

— Гаразд, — сказав доктор Брид, — слухайте уважно. Почнемо!

20 Лід-дев’ять

— Існує декілька способів, — почав оповідати Брид, — щоб могли кристалізуватись, тобто замерзнути, різні рідини; кілька способів розташувати їхні атоми так, щоб вони зчепились і створили впорядковану, жорстку структуру.

Далі цей старий із плямистими руками попросив мене пригадати, як можна скласти пірамідку з гарматних ядер на газоні перед будівлею суду, як заповнити ящик апельсинами.

— Аналогічно відбувається розміщення атомів у кристалах — ось чому два кристали однієї речовини можуть мати зовсім різні властивості.

Він розповів, як на якійсь фабриці вирощували великі кристали етилендіамінтартрату. Кристали використовували для якихось промислових операцій. Але одного дня виявилось, що вирощувані кристали більше не мають потрібних властивостей. Атоми почали зчіплятись та замикатись (заморожуватись) в інший спосіб. Рідина, яка мала кристалізуватись, не змінилася, але тепер її кристали для промислового процесу були вже непридатні.

— Чому це сталося? Цієї загадки ніхто не зміг розв’язати. Утім, — сказав доктор Брид, — теоретично можна припустити, що винуватцем було «зернятко». — Так доктор назвав крихітну часточку з іншою кристалічною структурою. — Це зернятко, що з’явилось бозна-звідки, навчило атоми зчіплятись та замикатись, кристалізуватись, заморожуватись у новий спосіб. Тепер повернемося знову до гарматних ядер на газоні або до апельсинів у ящику, — продовжив Брид і пояснив, що шари ядер або апельсинів укладаються залежно від того, як був складений найнижчий з них. — Спідній шар є тим взірцем, згідно з яким поводиться потім кожне ядро або кожний апельсин, хоч би й незчисленна кількість ядер або апельсинів.

— А тепер припустимо, — з неприхованим задоволенням пирснув Брид, — що існує багато способів кристалізації, тобто заморожування, води. Припустимо, що той лід, по якому ми їздимо на ковзанах чи який додаємо до коктейлів, назвемо його «лід-один», — це лише один з багатьох різновидів льоду. Припустимо, що на Землі вода завжди утворює лід-один, бо вона ніколи не мала «зернятка», завдяки якому міг би утворитися лід-два, лід-три, лід-чотири?.. Аж нарешті, — він знов постукав своїм старечим кулаком по столу, — ми дійдемо до форми, яку назвемо лід-дев’ять — кристала, твердого, як цей стіл, з точкою плавлення, скажімо, сто градусів за Фаренгейтом, але краще сто тридцять градусів[7].

— Гаразд, усе це я поки що засвоїв, — сказав я.

Раптом доктор Брид замовк, почувши шепіт у приймальні, шепіт гучний та значущий. Це були голоси пташок з дівочого гнізда. Дівчата зібралися у приймальні та готувалися до співу.

І вони заспівали, щойно ми з Бридом з’явились на порозі кабінету. Їх було багато, кілька десятків, одягнених, як церковні хористки: у кожної був комірець із білого паперу, пришпилений скріпкою. Вони співали чудово.

Мене це здивувало й розчулило до сліз. Мене завжди зворушує цей рідкісний скарб — ніжність дівочого співу.

Дівчата співали «O мале місто Віфлеєм». Не скоро я забуду, як звучав у їхньому виконанні рядок: «Страхи та надії минулих років сьогодні згадаємо знов».

21 Морська піхота йде в наступ

Старий доктор Брид за допомогою міс Фауст пороздавав різдвяні шоколадки друкаркам, і ми повернулися до його кабінету.

— На чому ми зупинилися? — спитав він. — А, так-так!

І він попросив мене уявити морських піхотинців Сполучених Штатів, що пропадають у Богом забутому болоті.

— Їхні вантажівки, танки та гаубиці буксують, — сумно сказав він, — грузнучи у смердючій багнюці… — Він підняв палець і підморгнув мені. — Але припустимо, юначе, що один із солдатів має крихітну капсулу із зернятком льоду-дев’ять, із програмою для атомів води, щоб вони створили нову структуру, замерзли. Якщо цей солдат кине зернятко у найближчу калюжу, то?..

— Калюжа застигне? — припустив я.

— А багнюка навколо калюжі?

— Застигне?

— І всі калюжі в уже замерзлому ґрунті?

— Теж замерзнуть?

— А озерця та струмки серед замерзлої трясовини?

— Теж замерзнуть?

— Отож-бо й воно! — вигукнув він. — А морська піхота Сполучених Штатів вилізе з болота й піде в наступ!

22 Представник жовтої преси

— Ця штука існує? — спитав я.

— Ні-ні, ні, — відповів Брид, знову втрачаючи терпець. — Я розповів вам усе це лише для того, щоб ви могли уявити собі надзвичайне новаторство підходів Фелікса до старих проблем. Ви почули зараз переказ того, що він наговорив генералу морської піхоти, котрий дошкуляв йому питанням багна.

Фелікс обідав щодня в нашому кафетерії завжди сам. Ніхто не дозволяв собі сідати до його столу, щоб не перервати потоку думок ученого. Таким було неписане правило. Але генерал морської піхоти вломився до приміщення, усівся на стілець і почав балакати про багно. Моя розповідь — це й була імпровізована промова Фелікса.

— І такої штуки… такої штуки насправді немає?

— Я тільки що казав вам: ні, немає! — роздратовано вигукнув Брид. — Фелікс помер невдовзі після цього! Якби ви уважно слухали те, що я намагався вам розповісти про людей-дослідників, ви не ставили б таких запитань! Ті, хто займається чистими дослідженнями, працюють над тим, чим вони захоплюються самі, а не тим, що хвилює інших людей.

— Але я все думаю про те болото…

— Можете припинити! Я навів це лише задля прикладу.

— Коли струмки, що течуть через болото, замерзнуть у вигляді льоду-дев’ять, що станеться з ріками й озерами, куди вони впадають?

— Замерзнуть. Але льоду-дев’ять не існує.

— А океани, куди впадають замерзлі ріки?

— Замерзнуть теж, звісно, — різко кинув він. — Бачу, ви вже вирішили винести на ринок сенсаційну історію про лід-дев’ять. Кажу вам ще раз, цієї речі не існує!

— І джерела, що живлять замерзлі озера та струмки, і