Читати книгу - "Кров на снігу"

само безглуздо вона пролунала, коли я вимовив її вголос.

Розділ 8

Я повернувся в готель о ранній порі наступного ранку. Обидва номери, що виходили вікнами на квартиру Гофмана, були вже зайняті. Я вийшов на вулицю і, причаївшись у вранішній пітьмі за припаркованим фургоном, подивився на вікна його вітальні. Очікуючи. Стискаючи руків’я пістолета у кишені пальта. О цій порі він зазвичай виходив з дому, щоб їхати на роботу.

Але, ясна річ, нині все було не як зазвичай. Світло у квартирі було увімкнене, але неможливо було визначити, чи там хтось є. Я здогадувався: Гофман здатен передбачити стан речей: що я не чкурнув з Коріною куди-небудь в Копенгаген або Амстердам, і ми не переховуємось там у якому-небудь готелі. По-перше, це не було б у моєму стилі, й, у будь-якому разі, мені бракувало 6 на це грошей, і Гофман про це знав. Я змушений був попросити у нього завдаток на сплату видатків для цієї роботи. Він запитав мене, чому я в такій скруті, зважаючи, що він тільки-но сплатив мені за два попередніх замовлення. А я наплів йому щось про шкідливі звички.

Якщо Гофман виходить з того, що я досі в Осло, він має також здогадуватися, що я спробую завалити його, перш ніж він завалить мене. Ми достатньо добре встигли вивчити один одного. Але одна річ думати, що ти когось знаєш, а інша — знати напевне; і я вже одного разу припустився помилки. Можливо, він там у себе вдома сам. І якщо це так, я не матиму ліпшої нагоди, ніж коли він вийде з будинку. Я тільки маю зачекати, доки за ним клацне замок, щоб він не міг одразу сховатись у під’їзді. Тоді — перебігти вулицю, зробити два постріли в торс з відстані у п’ять метрів, потім — два постріли в голову зблизька.

Але щось я дуже розігнався у своїх сподіваннях.

Двері відчинилися. То був він.

А з ним Брингільдсен та Піне. Брингільдсен у перуці, зробленій, як можна було б подумати, з собачої шерсті, і при тоненьких вусах у формі воріт для крокету. Піне в карамельно-коричневого кольору шкіряній куртці, яку він носив цілий рік — і влітку, і взимку. У шапочці і з сигареткою за вухом; рот не стуляється ні на мить. Випадкові слова долинули до мене через вулицю: «клята холоднеча» і «той виродок».

Гофман зупинився в дверях, а тим часом два його сторожових пси вийшли на тротуар і, встромивши руки глибоко в кишені курток, роздивлялись на обидва боки по вулиці.

Тоді вони помахали Гофману і рушили до машини.

Я, зсутуливши плечі, попрямував у протилежному напрямку. Гаразд. Як я вже сказав, я надміру розігнався у своїх сподіваннях. Але тепер я, принаймні, знав, що він вирахував, як саме я думав розв’язати проблему. А саме — так, щоб він помер раніше, ніж я.

У кожному разі, це означало, що я мусив повернутись до плану А.

А з плану Б я почав тому, що план А мені не подобався категорично.

Розділ 9

Я люблю дивитись кіно. Не так, як читати книжки, але гарний фільм справляє дуже подібне враження. Він надихає глянути на речі по-іншому. Але жоден фільм не переконав мене подивитись по-іншому на переваги такого становища, коли ти серед більшості й озброєний ліпше за суперника. У сутичці одного чоловіка з кількома за умови, що обидві сторони конфлікту до належного ступеня підготовлені та озброєні, загине одинак. У перестрілці, де тільки одна сторона застосовує автоматичну зброю, саме ця сторона й переможе. Цей висновок здобуто тяжким досвідом, і я не став би вдавати, буцімто насправді все якось інакше, щоб не було потреби йти до Рибалки. Насправді все саме так. Ось чому я таки пішов до Рибалки.

Рибалка, як я вже згадував, ділить з Даніелем Гофманом героїновий ринок в Осло. Ринок не великий, але, з огляду на те, що героїн був базовим товаром, споживачі сплачували справно, ціни були високими, а прибутки зашкалювали. Усе починалося з Російського маршруту — або Північної Путі. На момент, коли Гофман і росіяни цей маршрут розробили, на початку сімдесятих, більша частина героїну надходила з Золотого трикутника через Туреччину і Югославію, так званим Балканським маршрутом. Піне розповідав мені, що він уже тоді працював на Гофмана як сутенер, і, оскільки дев’яносто відсотків повій вживали героїн, більшість з них приймали платню наркотиком так само охоче, як норвезькими кронами. Гофман зметикував, що, маючи джерело дешевого героїну, він би відповідно підвищив рівень виторгу від сексуальних послуг.

Ідея добути дешевий крам прийшла, як на те, не з півдня, а з півночі. З невеликого і негостинного арктичного острова Свальбард,[9] розділеного між Норвегією і Радянським Союзом. Обидві країни — кожна зі свого боку — розробляли на острові поклади вугілля. Життя на острові тяжке й одноманітне, і Гофману випадало чути від норвезьких шахтарів страшилки про те, як росіяни розганяють нудьгу горілкою, героїном і російською рулеткою. Відтак Гофман поїхав туди, зустрівся з росіянами і повернувся додому з угодою. Опій-сирець перевозили з Афганістану в СРСР, де його переробляли в героїн, а тоді відправляли на північ, в Архангельськ і Мурманськ. Було б неможливо переправити наркотики звідти в Норвегію, зважаючи на те, як суворо комуністи охороняли кордони — надто з країнами блоку НАТО, який своєю чергою пильнував кордон з норвезького боку. Але на Свальбарді, де кордон охороняли здебільшого полярні ведмеді та сорокаградусні морози, контрабандні перевезення не становили такої проблеми.

Людина Гофмана з норвезького боку доправляла вантажі у місто Тромсьо щоденними внутрішніми рейсами, де ніколи не перевіряли багажі в обсязі єдиної валізки, попри те, що всім відомо було: шахтарі ввозять літрами дешеве неоподатковане спиртне. Влада на це дивилась крізь пальці, нібито показуючи, що трударі півночі заслужили на невеличкий бонус. Ясно, що та ж таки влада стверджувала згодом, що наївно було б думати, буцімто ніхто не знав про перевезення героїну в Осло в таких кількостях залізничним, автомобільним та авіатранспортом. Мовляв, кілька пухких конвертів мали перекочувати в лапи деяких державних посадовців.

Але, за словами Гофмана, нікому не сплачувалось жодної крони хабарів. Просто не було такої потреби. Поліція не мала жодного уявлення про те, що відбувалося. Аж доки на норвезькому боці острова, неподалік Лонг’їра,[10] знайшли самотні аеросани.

Рештки людини, не доїдені білими ведмедями, виявились росіянином, а в бензобаку знайшли пластикові