Читати книгу - "Моя кузина Рейчел"

будуару, дивлячись на галявину.

— Вона там? — спитала Луїза.

— Ні, — відповів я, — вона пішла вже більш ніж півгодини тому і все ще не повернулася.

Луїза перетнула кімнату і стала біля мене. Вона поглянула мені у вічі.

— Чому в тебе такий дивний голос? — запитала вона. — Чому ти все дивишся на ті сходинки до терасової доріжки? Щось не так?

Я злегка відтрутив її та підійшов до дверей.

— Знаєш дзвінок на сходовому майданчику, під баштою? — запитав я в неї. — Той, яким ми користуємося, щоб скликати робітників на обід? Іди туди й щосили дзвони.

Вона спантеличено на мене поглянула:

— Навіщо?

— Тому що сьогодні неділя, — сказав я, — і в будинку майже нікого нема, всі або сплять, або десь роз’їхались. А мені може знадобитися допомога.

— Допомога? — повторила вона.

— Так, — сказав я, — із Рейчел могло статися лихо.

Вона вп’ялася в мене поглядом. Її очі, такі блакитні та щирі, розглядали моє обличчя.

— Що ти накоїв? — спитала вона, і раптом її охопило погане передчуття, яке одразу ж переросло у певність. Я розвернувся і вийшов із кімнати.

Я побіг сходами донизу, перетнув галявину і піднявся стежкою до терасової доріжки. Рейчел ніде не було видно.

Над нижнім садом, біля каміння, будівельного розчину та купи деревини, стояли два пси. Один із них, молодший, підійшов до мене. Інший лишився на місці, ближче до купи розчину. На піску та вапні я побачив її сліди. Парасолька, усе ще розкрита, перекинулася на бік. Раптом із годинникової башти будинку вдарив дзвін. Він усе не стихав, а що день стояв тихий та спокійний, його звук мав линути крізь поля, ген до моря, і чути його було навіть рибалкам.

Я підійшов до краю стіни понад нижнім садом і побачив місце, де робітники почали ладнати місток. Частина містка все ще була там, підвішена, жахлива, потворна, немов висяча драбина. Решта впала далеко в безодню.

Я спустився туди, де вона лежала, посеред деревини та каміння. Узяв її руки в свої. Вони були холодні.

— Рейчел, — промовив я до неї, і знову: — Рейчел.

Собаки нагорі почали гавкати, дзвін забив ще гучніше. Вона розплющила очі й поглянула на мене. Спочатку з болем. Потім розгублено. І, нарешті, мені здалося, вона мене впізнала. Та я помилявся навіть тоді. Вона кликала Емброуза. Я не відпускав її рук, доки вона не померла.

У давнину на перехресті чотирьох доріг вішали злочинців.

Та то було колись.

Дафна дю Мор’є. — британська письменниця, одна з найвідоміших авторок XX століття. Як і її культовий роман «Ребекка», екранізований 11 разів, книжка «Моя кузина Рейчел» стала основою для створення кількох фільмів, а прем’єра нової екранізації відбулася 2017 року.

Філіпа, який у ранньому дитинстві втратив батьків, виховав двоюрідний брат Емброуз. Хлопці майже весь час проводили разом у рідному маєтку. Згодом Емброуз був змушений виїхати до Італії на лікування. Там він зустрів далеку родичку Рейчел, закохався в неї та несподівано вирішив одружитися... Однак після весілля чоловік загадково помер. Філіп підозрює в убивстві дружину брата: Емброуз у листах писав щось про спроби його отруїти. Та коли чарівна Рейчел з’являється в маєтку, Філіп сумнівається у своїх підозрах — жінка зовсім не схожа на вбивцю. Вона така вродлива й спокуслива, що Філіп не спроможний опиратися почуттям... Але хто ж ця незнайомка? Хитра злочинниця чи невинна жертва?..

Примітки

1

Piazza — площа (іт.). — Тут і далі прим. пер.

2

Tisana — трав’яний чай; відвар, настій (іт.).

3

Високий екіпаж із підлокітниками і ящиком для собак під сидіннями.

4

Спеціальна сукня для верхової їзди, складалася з довгої суконної спідниці та кофти.

5

Вид громадського транспорту в доавтобусну епоху, продовгуватий візок із сидіннями для шести-десяти пасажирів, запряжений двома-трьома кіньми.

6

Хибний крок (фр.).

7

Соціальний прошарок англійського суспільства XVI–XVII століть, нетитулована середня й дрібна шляхта.

8

Пітер Лелі (1618–1680) — англійський художник голландського походження.

9

Годфрі Неллер (1646–1723) — англійський портретист, придворний художник монархів Англії.

10

Франческо Фуріні (1604–1646) — італійський художник і поет.

11

Андреа дель Сарто (1486–1530) — італійський художник, представник флорентійської школи.

12

Маскарадний костюм у вигляді довгого плаща з рукавами і капюшоном.

13

Пасажирський кузов, частина даху якого відкривається над переднім рядом сидінь.

14

Персонаж новели американського письменника Вашинґтона Ірвінґа, житель селища поблизу Нью-Йорка, який проспав 20 років у горах і спустився, коли всі його знайомі померли. Символ людини, що відстала від часу та проґавила своє життя.