Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

зловив качку, що вже хотіла вилітати, витяг три чорні пір’їни, подякував миші за колосок, а пастухам за рушницю і прийшов до замку.

— Збирайся, — каже до дівчини, — змій уже більше не страшний. — І показав їй три пір’їни.

Розпалили обоє за замком вогонь, кинули у них те пір’я, й усе пропало, як би нічого й не було. Стали вони на черевики й вернулися до краю скали.

Перекинулася русалка на качку, посадила зверху Знайдона і разом повернулися до його мами. Там собі добре погостилися, поженилися й довго жили, може, ще й тепер живуть, якщо не повмирали.

Син Змія

В глухому лісі жив один розбійник. Хто йшов через ліс, той не минав його рук: або вбив чоловіка, або пограбував. Розбійник доста довго жив у тому лісі й наводив страх на подорожніх. Але доти глечик ходить до колодязя, доки не розіб’ється. Так і отой злодій. Натрапив раз на сміливих і дужих людей, котрі його так добре одлупили, що вже напівмертвий приплентався у свою колибу. Через кілька днів розбійник помер.

Зосталися його жінка й син, що й ім’я мав не таке, як мають людські діти: кликали хлопця Шибеник. Але погане ремесло — злодійство: після смерті старого розбійника ніякого майна не лишилося. Колиба порожня. Жінка і син ледве перебули пару днів.

Каже мати Шибеникові:

— Хлопче, як ми будемо сидіти, то з голоду повмираємо. Йди лиш дещо роздобудь…

А Шибеник не ходив з батьком на розбій і думав, що то легке ремесло — переставати у лісі людей і забирати від них гроші. Виломив собі здорову палицю, вийшов до шляху, сховався в кущі та й чекає. А дорога ця вела у місто. Дивиться: йдуть молоді хлопці. У одного на плечах тайстрина, другий несе пакунок, а третій — упорожні. Хлопці не поспішають, помалу собі йдуть говорячи. Як були близько від Шибеника, той вихопився з корчів, підняв палицю і на ввесь голос закричав:

— Стійте! Давайте гроші! Як ні, то всі погинете!..

Хлопці поставали. Старший приступив до Шибеника. Схопив одною рукою за палицю, а другою за груди. Засміявся й каже:

— Ти думаєш, брате, що нас трьох переможеш? Та я ж і сам тебе не боюся!

А Шибеник похнюпився й говорить:

— Я вас і не думав убивати, але мене голод сюди погнав. Ми з мамою вмираємо без хліба. І я мусив іти на розбій.

Старший усе розпитав і пошкодував хлопця:

— Видиш, ліпше би було, коби ти й не пускався на такі путі. Бо кінець кінцем і ти походиш так, як твій отець. Ліпше було б, якби ти пішов із нами до міста. Записався би до школи, і став би із тебе статечний чоловік.

— Але у мене бідна мати, а на школу треба немало грошей… Радше я буду злодієм!

Старший відкликав набік побратимів, порадився з ними, а тоді каже хлопцеві:

— Усе в порядку. Ходи з нами. Ми самі подбаємо, аби тебе прийняли до школи. Не бійся, не забудемо і про твою матір. На перший час нà тайстру[3] і неси до матері, а потім доженеш нас. А як не доженеш, тут маєш адресу, й люди тебе спровадять до школи, в якій ми вчимося…

Узяв Шибеник папір, тайстру з їжею й поніс матері. Вдома одразу розповів, з якими добрими людьми зустрівся на дорозі. Сказав, що не хоче займатися злодійством, а йде в місто до школи.

Мати зраділа:

— Так буде, сину, ліпше. Мною не журися. Аж би-м з голоду вмерла, зате буду знати, що моя дитина на доброму шляху.

Шибеник вклонився і рушив у дорогу. На краю лісу наздогнав знайомих хлопців і разом пішли в місто. Тут записалися до школи, а із того харчу, що з дому діставали, годували й Шибеника.

Так хлопець учився перший, другий, третій рік. Друзі хотіли його матір також взяти в місто, але запізнилися. Прийшла звістка, що вона на смерті. Шибеник, як це почув, нараз відправився до лісу і ще застав її живою.

— Добре, що прийшов, сину… Тепер помру спокійно. Вірю, що буде з тебе порядна людина. Розбійництво — недобре ремесло. Отець нич не придбав. Але не думай, що цілком нічого тобі не лишив. Після нього маєш одну замащену сорочку. Візьми її собі, тільки щоб не спробував помити. Одягнеш ту сорочку й дістанеш страшну силу: не буде витязя на світі, який би тебе переміг! В другім куті колиби є іржава шабля. У неї такі чари, що якби ти з кимось хотів битися, встроми шаблю в землю — й ворог зробиться безсилим. А як нею ще йому погрозиш — геть на кавалки посіче!.. Ще одне лишив тобі отець: за колибою стоїть стара кобила. Ти її ніколи ще не видів, тепер вона тут. Якщо будеш убитий, принесе тебе із краю світа, аби ти спочив коло нас. На кобилі порожні бесаги, і в них тебе доставить.

Як це сказала, вмерла. Син викопав яму і поховав матір. Сів на могилу й думає, що тепер робити? Чи йти до школи й далі, чи пуститися уже на свої крила?

Так вирішив, що піде учитися. Кобилу лишив пастися у лісі, нечисту сорочку одягнув на себе. Запалив піпу (люльку) і йде в місто. Та не пройшов і півпуті, як піпа загасла. Вернувся, запалив її й знову тою дорогою йде. Але піпа і вдруге загасла. Мусив би додому вертатися ще раз.

Але оглянувся на всі боки і побачив у гущавині світло.

Рушив у тому напрямку і збочив з дороги. Ближче, ближче… А то не вогонь — гадище лежить з увінчаною головою. Корона обкладена дорогим камінням, що світиться, як огонь.

Шибеник, як це побачив, виломив ломаку й хоче забити гада. А той озвався:

— Не вбивай мене, легіню!.. Я тебе не боюся, але тепер я у тяжкому стані: череда оленів пробігла й копитами посікли мене, не можу ворухнутися. Ліпше зробиш, як візьмеш мене і понесеш до мого няня. Мій няньо — всіх звірів цар. Він тебе щедро нагородить.

Подумав Шибеник, подумав і каже:

— Добре, я понесу тебе до вітця.

Обв’язався гадом тричі так, щоб голова стирчала наперед, і рушив у дорогу.

— Будеш видіти всілякі гади-полози, але ти не бійся: вони тобі нічого не вчинять, бо завітрять, що при тобі я. А коли станеш перед няньком, то теж не напудься. Він як почує, що ти мені врятував життя, проковтне тебе, але