Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

Корсунь визволили війська 52 армії. Ще 5 січня 1944 року ця армія одержала наказ командуючого 2 Українським фронтом визволити Корсунь 8 січня 1944 року, але він не був виконаний. 6 лютого 1944 року командування 52 армії одержало новий наказ про наступ на Корсунь. 10 лютого війська армій вийшли на рубежі за 3-10 кілометрів від міста: 206 стрілецька дивізія — Корнилівка, східна околиця Гарбузина, північна околиця Набутова; 294 стрілецька дивізія — західна частина Деренківця, західна околиця Черепина; 373 стрілецька дивізія — східна околиця Вільхівчика; 254 стрілецька дивізія — східніше Миропілля. На цьому рубежі німецькі війська організували стійку оборону, намагаючись на деякий час затримати наступ Червоної армії і дати можливість своїм частинам відійти в район Стеблева. За радянською історіографією, з боку противника на цьому рубежі оборонялись штурмова мотобригада СС «Валлонія», частини танкової дивізії СС «Вікінг», 57 та 72 піхотні дивізії, частина сил 167 та 389 піхотних дивізій.

Перед військами Червоної армії стояло завдання 12 лютого оволодіти містом Корсунем. Однак цього дня 206 стрілецька дивізія змогла досягти лише центру Гарбузина, 294 стрілецька дивізія — форсувати Рось і зосередитись на південно-східній околиці Гарбузина, 373 стрілецька дивізія вийшла на західну околицю Карашини. Її 1237 стрілецький полк у районі Миропілля змінив підрозділи 254 стрілецької дивізії, які вибули в резерв командуючого армією і здійснили марш у район Селища. До складу 52 армії увійшли 31, 252 та 303 стрілецькі дивізії 4 гвардійської армії. Вони тримали оборону в районі Кошмака, Глушок.

13 лютого війська 52 армії також не досягли успіху. Причини невдач командування армії пояснювало неукомплектованістю стрілецьких дивізій особовим складом, відставанням артилерії від бойових порядків піхоти та незабезпеченістю артилерії боєприпасами, а піхоти патронами. Зокрема, 373 стрілецька дивізія мала особового складу 2300 осіб, боєприпасів для гармат — 0,8 боєкомплекту, для мінометів — 0,5 боєкомплекту. У 303 стрілецькій дивізії було по 3-5 патронів на бійця. У 252 стрілецькій дивізії 923 стрілецький полк не мав гармат, 932 — мав одну 45-мм гармату, 924 — по одній 45-мм та 76-мм гарматі, три 120-мм міномети, але без мін. Складною була ситуація і в інших дивізіях. Командування 52 армії вживало термінових заходів для виправлення становища і продовження наступу на Корсунь. Поповнення особового складу дивізій відбувалось за рахунок населення визволених міс і сіл. Так, за 5 днів Корсунь-Шевченківської операції з чотирьох населених пунктів Корсунського району, які визволяла 52 армія, було мобілізовано понад 700 осіб.

Вранці 14 лютого одночасно з трьох боків (з Саморідні, Гарбузина і Корсуня) у місто вступили підрозділи 54 укріпленого району, 206, 294 та 373 стрілецьких дивізій. Північну частину міста зайняв 54 укріплений район, залізничну станцію та привокзальне містечко — 294 стрілецька дивізія, центр міста — 206 стрілецька дивізія та 1234 стрілецький полк 373 стрілецької дивізії, правобережну частину (Заросся) — інші полки 373 стрілецької дивізії.

У місті війська Червоної армії захопили 18 транспортних літаків, 20 гармат, 5 танків, 6 складів з боєприпасами і продовольством.

Найдраматичніше події розвивались у північно-західному секторі кільця оточення. Ще на початку Корсунь-Шевченківської операції війська 180 та 337 стрілецьких дивізій, прорвавши оборону противника між Тинівкою і Ківшуватим і не зустрічаючи опору противника, за 5 днів просунулись на 20-45 кілометрів. 337 стрілецька дивізія досягла Стеблева, але не змогла втримати цей населений пункт. Німецька піхота, підтримувана танками і самохідними гарматами, нанесла удар по підрозділах дивізії з району Виграєва, Яблунівки. У результаті чотириденних боїв війська Червоної армії змушені були залишити Стеблів.

На початку лютого 1944 року лінія фронту у північно-західному секторі кільця оточення проходила поблизу Комарівки, Шендерівки, Хильок. Коли німецькі війська розпочали підготовку до свого першого наступу на зовнішньому фронті в районі Лисянки, командуванню Червоної армії стало зрозуміло, що, у свою чергу, оточені спробують прорватись на Лисянку через Шендерівку. Цьому сприяла зручна конфігурація місцевості, наявність шляхів для руху великих військових сил та незначна відстань між Шендерівкою та Лисянкою.

Враховуючи важливість шендерівського напрямку, ще 31 січня 1944 року командування 1 Українського фронту віддало наказ командуванню 27 армії про створення в районі Шендерівки сильного опорного пункту і необхідність призначення його комендантом «відповідального, рішучого офіцера». Виконуючи цей наказ, командування 27 армії створило в селі вузол оборони, який займав смугу 4 кілометри по фронту і мав значну глибину. Комендантом шендерівського вузла оборони був призначений майор В. С. Лосев. На цій ділянці фронту тримав оборону 22 окремий вогнеметний батальйон. Це спеціалізований підрозділ, призначений для враження горючою сумішшю військ і техніки противника, а також для створення осередків пожежі в населених пунктах і лісах. Він прибув у Шендерівку з-під Богуслава, де прикривав підступи до міста.

Разом з вогнеметниками тримали оборону воїни 500 окремого кулеметно-артилерійського батальйону 159 укріпленого району. Батальйон був перекинутий на корсунь-шевченківський виступ з-під Києва, де прикривав підступи до столиці України з житомирського напрямку. Цей підрозділ був повнокровною військовою одиницею, оскільки незадовго до цього повернувся з переформування. 1 лютого він зайняв оборону в Шендерівці. Фланги шендерівського вузла оборони прикривали інші кулеметно-артилерійські батальйони 159 укріпленого району та 881 винищувально-протитанковий артилерійський полк.

2 лютого 22 окремий вогнеметний та 500 окремий кулеметно-артилерійський батальйони вступили в бій. Цього ж дня вони відбили 8 контратак противника. Надалі — по кілька контратак щоденно. Затишшя настало 8 лютого у зв’язку з переходом лінії фронту парламентерами. О 13 годині 9 лютого 22 окремий вогнеметний та 500, 491 окремі кулеметно-артилерійські батальйони відновили бойові дії. Вони розпочали наступ на Стеблів, але, зустрівши сильний опір противника, змушені були повернутись на вихідні позиції. Подібні спроби 10 лютого також не мали успіху.

У ніч з 11 на 12 лютого німецькі війська великими силами контратакували позиції підрозділів Червоної армії в районі Шендерівки. Таку активність можна пояснити двома причинами. По-перше, після поразки в районі Млієва-Городища шендерівський напрямок став головним у їх планах виходу з оточення. По-друге, 11 лютого на зовнішньому фронті в районі Лисянки розпочався