Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

— Звичайно, можу! Але чому саме в американський банк, а не в Швейцарії? Ця країна давно зарекомендувала себе як надійна схованка грошей не тільки приватних осіб, але й цілих держав!

— Хіба в Швейцарії краще?

— Безперечно. Вона не брала і не братиме участі ні в яких війнах. Більше того, якщо почнеться війна, ворожі країни будуть зацікавлені зберегти нейтралітет Швейцарії, щоб мати змогу діяти через неї. Отже, гроші ваші лишаться цілими за будь-яких міжнародних конфліктів.

— Швейцарія то Швейцарія… Либонь, я погоджусь і на це, якщо ви допоможете мені і там… Ви ділова людина і, мабуть, розумієте, що про цю розмову ніхто-ніхто не повинен знати, — додав Лемке.

— Ну, звичайно!.. Я саме збираюсь їхати в Женеву і, якщо хочете, довідаюсь там докладно про те, як можна покласти гроші у швейцарський банк, щоб це лишилося таємницею. А про яку суму йдеться? — поцікавився Василь.

— Я ж казав — заощадження у нас невеликі, щонайбільше вісімдесят тисяч марок… Крім того, мені хотілося б здати в банк на збереження трохи коштовного каміння, золотих дрібничок — посаг моєї дружини.

Василь розумів, що і гроші й коштовності оберштурмбанфюрер просто вкрав, коли робив обшуки у заможних єврейських будинках, однак спокійно порадив:

— Краще перевести ваші марки у тверду валюту — скажімо, в американські долари. Тоді вам не загрожуватиме можлива девальвація марки. Коштовності можна здати в банк на схов за актом, або, якщо схочете, заорендувати невеликий сейф… До речі, мушу сказати, дорогий гер Лемке, що сума ваших заощаджень зовсім не відповідає вашому високому званню. Ви майже генерал СС, а грошей всього вісімдесят тисяч марок. За офіційним курсом це становитиме менш ніж вісім тисяч доларів!..

— Що вдієш, більше не зумів зібрати, — зітхнув Лемке.

— Нічого, з вашим високим званням, якщо захочете, завжди можна заробити добрі гроші!..

— Як?

Про це поговоримо, коли я повернусь із Швейцарії, — пообіцяв Василь. — Можливо, я зумію допомогти вам де в чому… Якщо треба буде, ви змогли б поїхати в Женеву на кілька днів?

— Звичайно, зможу!.. Я, здається, казав вам, що керівництво безмежно довіряє мені, і я вже кілька разів побував за кордоном, виконуючи відповідальні доручення.

— Сподіваюсь, ви люб'язно погодитеся передати від мене фрау Елізабет трохи кави і прийняти чудові американські сигарети? — Василь дістав із шафи пачку кави у гарному пакеті, блок сигарет і дав їх оберштурмбанфюрерові…

— Далебі, не знаю… Мені так незручно, — пробурмотів Лемке і, витягши з кишені газету, ретельно загорнув у неї каву й сигарети. — Дуже вам вдячний!.. Гадаю, незабаром я теж зумію бути корисним для вас.

— Облиште, не про це мова, просто ви симпатичні мені!.. Приїздіть до нас якось у гості з дружиною. У мене є чудове віскі і навіть російська горілка — знайомий капітан привіз із Одеси.

Лемке подякував і деякий час мовчав, потупившись. Потім сказав:

— Якщо ми збираємося потоваришувати, то хочу дещо повідомити. Вам не завадить це знати… В гестапо цікавилися вами. Туди кілька разів запрошували якогось Ганса Вебера, чиновника міністерства закордонних справ, котрий знав вас іще в Парижі. Він не зміг чи не захотів сказати нічого такого, що скомпрометувало б вас, запевняв, що ви типовий американський бізнесмен і цікавитеся тільки наживою. Недавно викликали туди і вашого юрисконсульта Глауберга, щоб завербувати в слідці. Чим закінчилась у них розмова, поки що не знаю. Не говоріть нічого такого, чого не хотіли б довірити чужим вухам, і в присутності фрейлейн Лотти: вона давно вже — платний інформатор гестапо.

— Спасибі, що застерегли!.. Але, чесно кажучи, мені нема чого боятися. Я роблю гроші, і ніщо інше мене справді не цікавить! — відповів Василь, прощаючись із оберштурмбанфюрером.

Свого часу, перш ніж назавжди покинути Францію, Василь умовився з «батьком» про зв'язок. Писати з Берліна в Чехословаччину на колишню адресу не можна було. Василь став американцем, отож не міг там мати ніяких родичів, а батька й поготів. Для пересилання кореспонденції, якщо б виникла така потреба, намітили три адреси: в Парижі — фрау Шульц, у Софії — власник бензинової колонки якийсь Стамбулов і в Женеві — пансіонат «Глорія» містера Девіса.

Гадаючи, що кращого місця для побачення з «батьком», як Женева, не знайти, Василь написав на дві адреси — Стамбулову й Девісові — про те, що збирається бути в Женеві не пізніше десятого серпня. Зупиниться в готелі «Савой» і дуже хотів би зустрітися з «батьком», щоб обговорити деякі важливі питання. Він не сумнівався, що «батько» неодмінно прийде на побачення.

«Савой», де оселилися Василь і Ліза, був страшенно дорогий готель: тут зупинялися глави урядів і міністри закордонних справ багатьох держав, коли вони приїжджали в Женеву, щоб взяти участь у роботі Ліги націй. Але зараз, у зв'язку з перервою в засіданнях цієї міжнародної організації, в готелі було порожнісінько.

На другий день після приїзду, вранці, у Василсвому номері пролунав телефонний дзвінок. Портьє сказав, що містера Кочека хоче бачити синьйор Мачареллі. Василь попросив портьє передати синьйорові Мачареллі, що буде радий бачити його в своєму номері.

За кілька хвилин до кімнати зайшов літній чоловік із солідним черевцем і великим горбатим носом. Круглі, з товстими скельцями окуляри в роговій оправі надійно ховали його бистрі очі.

Синьйор Мачареллі непоганою англійською мовою відрекомендувався як представник італійської нафтової компанії і подав Василеві пухлу руку.

— Гадаю, вас попередили про мій візит, так?

— Звичайно! — відповів Василь.

Від пропозиції випити чогось синьйор Мачареллі відмовився, і вони зразу перейшли до діла.

— Наші бензосховища в Гамбурзі, з яких ви могли б без перешкод викачувати бензин у свої танкери, будуть готові наприкінці року, можливо, — в середині листопада, — сказав Василь. — Зважаючи на це, я пропоную вам такий спосіб забирати пальне: наші танкери із пальним причалять до комерційної пристані Гамбурга за домовленістю з портовими властями. Ваші стануть поруч і вночі, щоб не привертати уваги цікавих, перекачуватимуть бензин. Звичайно, можна було б