Читати книгу - "Оріноко"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 119
Перейти на сторінку:

— Якщо ви мали намір цими словами викликати у мене величезне здивування, то ви свого досягли. Так, так, ну й розвідка у вас, як я бачу! Тільки в двох місцях вийшла помилка.

— Що ви кажете? — розгубився той, наче йшлося про його честь. — У яких же це місцях?

— Я не вбивав людей дона Естебана…

— Але ж кілька чоловік загинуло?

— Так, загинули, але не з моєї вини… Ну і з цим королем нижнього Оріноко теж щось не клеїться!.. Але, будь ласка, сер, розкрийте мені таємницю, яким чудом ви дізналися про все?

— Я пливу з півдня, з наших факторій над річкою Ессеквібо, і не думайте, що вас там не знають.

— І ви припливли сюди, у верхню течію Оріноко, щоб зробити мені таку приємність і розповісти про це? — засміявся я.

— Ні, я пливу з Гвіани до Нью-Йорка, але, справді, звернув з дороги для розмови з вами, тільки не на тему вашої слави, а про більш важливу справу.

Тимчасом ми зайшли під дах, у затінок. Я відрекомендував капітанові вождів, після чого ми посідали на стільцях і почали їсти подані жінками страви. Я бачив, що гостеві не дуже до смаку проста індійська кухня, напій кашірі він і взагалі не захотів покуштувати, а натомість він покликав моряка з великим кошиком і наказав йому поставити перед нами кілька пляшок з ромом. Я так одвик від спиртних напоїв, що невеличкий ковток обпікав уста, як окріп, і в голові одразу почало сильно крутитися, але, на щастя, ненадовго. Мені було легко на душі насамперед тому, що після двох років я міг знову вільно розмовляти з земляком і до того ж, як здавалося, з земляком, приязно настроєним до мене.

Коли капітан хотів почастувати також і вождів, я не хотів відмовити їм у цій незвичайній для них приємності, але пильно стежив, щоб небагато наливали в келих кожному з них, і вже потім — ні їм, ні мені — рішуче ані краплини більше.

— Звідки така стриманість? — трохи здивувався гість.

— Сьогодні нас чекає досить неприємний обов'язок кровопролиття.

— Кровопролиття?

— З акавоями, які прийшли сюди, у нас сьогодні буде бій.

Капітан дивився на мене так, наче у нього порушився хід думок. Спокій, з яким я це повідомив, вивів його з рівноваги. За хвилину гість опам'ятався і сказав трохи роздратовано:

— Молодий чоловік, мабуть, дотепно жартує.

— Молодий чоловік, — відповів я з гідністю, — хотів би, щоб це був жарт. На жаль, це не так. Сьогодні ми будемо битися…

— Goddam you![10] І ви говорите це з таким олімпійським спокоєм?

— Ще не було такого, сер, щоб виривання собі волосся з голови допомагало в перемозі над ворогом.

— А де ж ці акавої?

— Головний їх загін переховується десь на другому березі річки, більш як за милю звідси, а вісім — тут, у нашому селі.

— Полонені?

— Та де там! Вільні! Вони прибули сюди як торговці, на розвідку…

Побачивши здивування на його обличчі, я докладно пояснив, як усе це відбулося. Він слухав, витираючи лоба, кидав скоса на мене дивні погляди, а коли я закінчив, зірвався з місця і попросив, щоб його провели до тих восьми акавоїв.

— Охоче, — погодився я, — бо їх треба відправляти. Вони сьогодні опівдні відпливають.

У цей час люди Манаурі притягли до берега озера човен, призначений для акавоїв, і прив'язали його недалеко від місця їх розташування. Дабаро і двоє його земляків приймали човен і крутили носом, дивлячись на його досить поганий вигляд.

— Іншого ми не дамо, — сказав Манаурі. — У нас вільний тільки цей.

Вони погодилися неохоче. Тоді капітан звернувся до них акавойською мовою:

— Звідки ви?

Дабаро, здивований так само, як і ми, тим, що капітан знає їх мову, відповів:

— З берегів річки Куюні.

— Але з якої частини, хто ваш вождь?

— Ми живемо біля гирла річки Тапуру. Агаро — наш вождь.

— А де він тепер?

— Не знаю.

— В такому разі ти поганий воїн, коли не знаєш, де твій вождь… Біля гирла річки Тапуру є факторія голландців. Ти був у ній?

— Був. У голландців я купив товар, щоб перепродати його.

— Голландцям потрібні невільники на плантації. Ти знаєш про це?

— Не знаю, пане.

— Так ти дитина, — махнув капітан рукою. Ми поверталися під навіс, і дорогою Фуюді, який був з нами, переклав мені їх розмову.

Капітан почастував нас сигарами з острова Ямайки і довгий час мовчав, глибоко про щось задумавшись. Потім наказав пинести карту Гвіани і східної Венесуели і розгорнув її переді мною. Я покликав Педро, щоб той придивився до карти і потім перемалював її, бо вона, звичайно, була набагато точніша, ніж наша.

— Тут, біля гирла ріки Тапур, — пояснював мені капітан, — над середньою течією Куюні лежить ота факторія голландців, їхній найбільш висунутий на північний захід форпост. Він вперся в тил нашої, англійської сфери впливів і без всякого на те права порушує наші інтереси, бо ще раніше ріку Бербіце і її басейн далі на південному сході ми погодилися вважати районом впливу голландців. Тимчасом голландці над річкою Куюні не тільки підривають наші інтереси, але й об'єднують навколо себе тамтешніх індійців, ставлять у залежність від себе, зокрема, акавоїв, і потім посилають їх на інші племена за невільниками. Ці ваші акавої пробралися човнами з півдня, з басейну Куюні, через узгір'я Піако, аж до джерел вашої ріки Ітамаки, звідти вони, напевно, і прибули сюди. Джон Бобер — це ще одна ділянка наших спільних інтересів!

Слово «наших» він вимовив з наголосом і крізь дим сигари втупив у мене пронизливий погляд..

1 ... 99 100 101 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оріноко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оріноко"