Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

сіпаючись і тремтячи. — Я йду за тобою. Тільки швидше!

Заплющивши очі, Ліщина шубовснув у воду. Як і колись у річці Енборн, його вмить скував холод. Але течія тут була дужча, вона вмить підхопила його й потягла. З переляку він заборсався, підняв голову над водою і вдихнув повітря. Ось його кігті дряпнули по битій цеглі під водою — і знов опори не стало. Потім течія ослабла, тунель закінчився, темрява змінилася світлом, і він побачив над головою листя й небо. Все ще борючись з течією, він ударився об щось тверде, відштовхнувся, знов ударився і тоді лапи його торкнулися рідкої грязюки. За хвилину він виповз на слизький берег. Ще якусь хвилину лежав, відсапуючись, а тоді втер лапою писок і розплющив очі. І зразу ж побачив Чашечку — весь обліплений мулом, малий теж виповзав на берег.

Враз забувши всі свої страхи й сповнившись упевненості, відчувши радісний підйом сил, Ліщина поповз назустріч Чашечці, й разом вони вилізли в кущі верболозу. Обом не хотілося говорити. Із свого укриття вони оглянули річку. Тут, за мостом, вона розливалася широким плесом. Скрізь надовкола обидва береги поросли деревами й кущами. Але тут нелегко було визначити, де кінчалась вода й починався ліс, бо верболіз ріс на замуленому мілководді. Видно було дві борозни, що їх проклали обидва кролі в мулі, виповзаючи на берег. По діагоналі через усе плесо, від протилежного кінця моста до місця, трохи нижчого від того, де вони сиділи, тяглась загорожа з тонких вертикальних металевих прутів. Коли вище за течією, до рибні угіддя, викошували очерети й комиші, все то припливало сюди й затримувалось цією загорожею. Потім люди граблями збирали бур’яни й складали на купи, щоб гнило на добриво. Весь лівий берег був, власне, великою купою згноєного бур’яну. Це була зелена, оточена лісом, повна смердючих випарів місцина.

— Добренький старий Кегаар! — розчулено вигукнув Ліщина, втішено роззираючись довкола. — Я мав би більше довіряти йому!

Цієї миті ще один кріль виплив з-під моста. Ліщина й Чашечка завмерли, стежачи, як той борсається у воді, мов муха в павутинні. Кріль наштовхнувся на загорожу, проплив трохи попід нею і, намацавши дно, вибрався з каламутної води. То був Чорнобіль. Він упав знесилено на бік і, здавалось, не помічав Ліщини й Чашечки, що підійшли до нього. Але за хвилину він закашляв, виблював трохи води й сів на задні лапи.

— Як ти, живий-здоровий? — спитав Ліщина.

— Більш-менш, — відповів Чорнобіль. — А чи багато ще справ лишилось на сьогодні, пане? Я дуже втомився!

— Можеш тут відпочити, — сказав Ліщина. — Але як це ти на свій страх і ризик кинувся у воду слідом за нами? А що коли б ми всі потопилися?

— Я чув наказ, пане! — відказав Чорнобіль.

— Он як! Ну, у нас ніхто так беззастережно не виконує наказів! Боюсь, що ми здамося тобі гуртом нехлюїв… А хтось іще ладнався стрибати за тобою?

— Вони трохи нервуються, — відповів Чорнобіль. — І їх можна зрозуміти.

— Але ж поки вони там розсиджуються, що завгодно може скоїтись! — сердито вигукнув Ліщина. — їх ще візьме тхарн! Люди можуть вернутися! Коли б їм якось переказати, що тут безпечно пливти…

— Гадаю, це можливо, пане! Якщо я не помиляюсь, треба тільки перейти на той бік моста. Дозвольте виконати, пане?

Ліщина був спантеличений. Наскільки він розумів, перед ним був нещасний ефрафанський в’язень, навіть навряд чи й член Оусли! До того ж він щойно признався, що дуже втомився. Ліщині треба було негайно подбати про свою репутацію!

— Ми підемо обидва, — сказав він. — А ти, Глао-роо, лишайся тут і стеж за річкою. Зараз вони почнуть випливати один за одним, а ти їм допомагай!

До моста треба було дертися по крутизні попід мокрими від дощу кущами. Вони обережно виглянули з високого бур’яну на путівець, що біг через міст. Там нікого не було видно, нізвідки не долинали ні звуки, ні запахи. Вони перебігли дорогу, опинившись на горішньому краї моста. Берег майже прямовисно сходив тут до води з двометрової висоти. Внизу стояв човен, прибитий течією до двох стояків.

— Срібний! П’ятий! — загукав Ліщина. — Підворушіть їх, нехай стрибають і пливуть! Там, за мостом, хороше місце. Спочатку постарайтесь умовити кролиць! Та швидше повертайтесь, бо сюди можуть знов прийти люди!

Нелегка то була справа — розбуркати заціпенілих, спантеличених кролиць, розтлумачити їм, що від них вимагається. Кульбаба, як побачив Ліщину на березі, зараз же й стрибнув у воду. За ним пірнув Вероніка, та коли слідом хотів плигнути й П’ятий, Срібний затримав його.

— Якщо всі кролі попливуть, кролиці зостануться самі! А самі вони не насміляться стрибати у воду.

— Вони послухають Тлайлі, пане! — підказав Чорнобіль. — Тільки він може їх зрушити!

Кучма досі лежав у воді на дні човна. Він начебто спав, та коли Срібний ткнувся в нього носом, підвів голову й подивився на всіх затуманеним поглядом.

— О, привіт, П’ятий! — мовив він. — Це плече таки завдасть мені клопоту! І я страшенно змерз! А де Ліщина?

Срібний пояснив йому все. Кучма якось зіп’явся на ноги, і з рани на його плечі зацебеніла кров. Кульгаючи, він підійшов до поперечки й виліз на неї.

— Слухай, Хізентлай! — заговорив він. — Твої подруги навряд чи намокнуть більше, якщо зараз пострибають у воду й пропливуть трохи. Тільки не разом, а поодинці, щоб у воді не подряпали одна одну!

Але не все так легко зробилося, як здавалось Чорнобілеві. Не одна хвилина збігла, поки всі кролі покинули човен. Кролиць було всіх десять (хоч ніхто з кролів не знав точного числа). Більшість їх була до того змучена, що так і сиділа купкою. А як котру підштовхнуть до борту, вона тільки тупо дивилася на воду й ані руш з місця. Тоді замість цієї приводили іншу. Час від часу Кучма просив когось із кролів показати приклад. Трайонлоза, поранена кролиця, настільки зле почувалася, що з нею разом