Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

й півгодини в товаристві Емілії (а втім, так само бувало і в будь-якому іншому), як люб’язно виклала їй геть усе про своє походження й родовід.

- Голубонько,- добродушно сказала вона,- я мала намір зробити Джорджа своїм братом, моя сестра Глорвіна була б йому до пари. Та що пропало, те пропало, виявилося, що він заручений з вами, і я замість брата знайшла сестру. Так я й ставитимусь до вас і любитиму вас, як родичку. Їй-богу, у вас таке гарне, ласкаве личко і такі манери, що, я певна, ми станемо приятельками і ви збагатите нашу велику родину.

- Авжеж, збагатить,- схвально мовив О’Дауд.

Емілія була дуже здивована і вдячна, що в неї раптом виявилась така велика родина.

- Ми тут усі добрі приятелі,- повела далі дружина майора.- В нашому війську немає другого полку, де б ви знайшли таке згуртоване товариство й таку затишну офіцерську їдальню. В нас немає ні лайки, ні колотнечі, ні лихослів’я, ні пліток. Усі ми любимо одне одного, як брати й сестри.

- А надто місіс Медженіс,- сміючись, сказав Джордж.

- З дружиною капітана Медженіса ми помирилися, хоч вона так ставиться до мене, що через неї я посивію і дійду до могили.

- Це твоя буйна чорна гривка посивіє, серденько? - вигукнув майор.

- Міку, прикуси язика, дурний! Ці чоловіки, люба місіс Осборн, завжди у все втручаються. Я не раз уже казала своєму Мікові, щоб він розтуляв рота тільки тоді, як командує та ще коли їсть чи п’є. Я розкажу вам усе про наш полк і застережу від дечого, коли ми залишимося самі. А тепер познайомте мене зі своїм братом, він, напевне, дуже гарний хлопець, бо нагадує мені мого кузена, Дена Мелоні (Мелоні з роду Белімелоні, голубонько, того, що взяв Офелію Скалі з Ойстерстауна, кузину лорда Полуді). Містере Седлі, я в захваті, що познайомилася з вами. Думаю, ви сьогодні обідатимете в офіцерській їдальні? (Міку, згадай того клятого доктора і не напивайся сьогодні до моєї проханої вечері).

- Сьогодні сто п’ятдесятий полк дає прощальний обід, серденько,- мовив майор,- але ми легко добудемо запрошення для містера Седлі.

- Біжіть, Сімпле,- це хорунжий Сімпл, люба Еміліє, я забула відрекомендувати його вам,- швиденько біжіть до полковника Тевіша, передайте йому вітання від місіс О’Дауд і скажіть, що капітан Осборн привіз свого швагра і приведе його на обід до клубу сто п’ятдесятого полку рівно о п’ятій. А ми з вами, голубонько, трохи перекусимо тут, якщо хочете.

Місіс О’Дауд ще не скінчила своєї мови, як хорунжий уже побіг сходами вниз виконувати доручення.

- Дисципліна - душа армії! Ми підемо виконувати свої обов’язки, а місіс О’Дауд тим часом просвітить тебе, Еммі,- сказав капітан Осборн, і обидва приятелі вийшли з майором, пересміхаючись через його голову, бо він ішов посередині.

Тепер, заволодівши своєю новою приятелькою, нестримна місіс О’Дауд виклала їй стільки відомостей, що та, бідолашна, ніколи не змогла б утримати їх усі в пам’яті. Вона розповіла спантеличеній Емілії тисячі подробиць про ту численну родину, членом якої стала тепер молода жінка.

- Місіс Неперепийлі, дружина полковника, померла на Ямайці від жовтої гарячки і від розриву серця, бо той потворний, старий полковник, лисий, як гарматне ядро, підморгував креолці. Місіс Медженіс - добра жінка, хоч не освічена, але з біса язиката і може обдурити за картами й рідну матір. Дружина капітана Кірка закочує банькаті очі на саму згадку про чесну родинну гру в карти (а он мій батько - вже нащо побожний був чоловік! - мій дядько декан Мелоні і наш кузен, єпископ, щовечора, бувало, грали в мушку або у віст). Та цього разу жодна з них не їде з полком,- додала місіс О’Дауд.- Фанні Медженіс залишається з матір’ю, що торгує вугіллям і картоплею вроздріб десь, здається, в Іслінгтон-тауні під Лондоном, хоч вона й завжди хвалиться кораблями свого батька і навіть показує їх нам, коли вони пливуть річкою. А місіс Кірк з дітьми оселиться тут, на площі Біфезди, щоб бути ближче до свого улюбленого проповідника, доктора Ремсгорна. Місіс Банні при надії, а втім, вона завжди в такому стані і вже подарувала лейтенантові семеро. А дружина Поскі, що приїхала сюди на два місяці раніше за вас, голубонько, вже разів двадцять так лаялася з Томом Поскі, що їх було чути з другого кінця казарми (кажуть, що вони навіть товкли посуд, а Том так і не пояснив, звідки в нього синець під оком). Вона теж вертається до матері, що тримає пансіон для дівчат у Річмонді,- видно, добре їй там було, коли вона звідти втекла! А де ви вчилися, голубонько? Бо я в мадам Фленніген на Айлісус-гроу в Бутерс-тауні недалеко від Дубліна, і коштів на мене не жаліли. Справжньої паризької вимови нас учила маркіза, а гімнастики - колишній французький генерал-майор.

Так вражена Емілія несподівано стала членом цієї різномастої родини, а місіс О’Дауд - її старшого сестрою. Ввечері за чаєм місіс О’Дауд відрекомендувала її і всім іншим родичкам, на яких вона - тому що, на їхній погляд, була тиха, добродушна і не дуже вродлива - справляла досить гарне враження, поки не повернулися офіцери з обіду в сто п’ятдесятому полку; всі вони так захоплювались Емілією, що сестри, звичайно, почали шукати в неї вад.

- Думаю, що тепер Осборн утихомириться,- мовила місіс Медженіс місіс Банні.

- Якщо з наверненого гульвіси може бути добрий чоловік, то її чекає приємне життя з Джорджем,- мовила місіс О’Дауд, звертаючись до Поскі, яка втрачала тепер у полку своє становище щойно одруженої і сердилась на узурпаторку.

А щодо місіс Кірк, то, як учениця Ремсгорна, вона поставила Емілії двоє чи троє запитань з основ релігії, щоб побачити, чи душа її не спить, чи вона щира християнка тощо, і, з’ясувавши з простих відповідей місіс Осборн, що вона й досі перебуває в темряві, тицьнула їй у руки три дешеві книжечки з малюнками, а саме: «Зойк у пустелі», «Праля з парафії Уондсуорт» і «Найкращий багнет британського солдата», під впливом яких вона повинна була прокинутись; місіс Кірк просила Емілію прочитати їй того ж таки вечора перед сном.

Зате всі чоловіки, як добрі приятелі, згуртувалися біля гарненької дружини свого товариша й упадали коло неї з властивою військовим галантністю. Це була маленька перемога