Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

style="">Лукіан з Самосати (бл. 125 - після 180) - давньогрецький письменник-сатирик. Висміював релігійні передсуди і християнську релігію зокрема.

Кеплер Йоганн (1571-1630) - видатний німецький учений-астроном, відкрив закони руху планет.

Браге Тіхо (1546-1601) - датський астроном. Його праці лягли в основу законів Кеплера.

Тертулліан Квінт Септімій (бл. 160-222) - давньоримський письменник. У своїх творах проповідував містику і сліпу віру в християнські догми.

Золотоуст Іоанн (347-406) - християнський проповідник, відомий своєю красномовністю.

Григоріїв аж трьох… - йдеться про римських пап Григорія І (590-604), Григорія VII (1073-1085), Григорія XIII (1572-1585).

Августин (354-430) - один з перших християнських теологів, фанатичний проповідник релігійного мракобісся.

Ієронім (330-419) - один з «учителів» християнської церкви, був канонізований як святий; переклав латинською мовою Біблію.

Фома Аквінський (1225-1274) - представник середньовічної схоластики, ідеолог католицизму.

Бардезан (Бердезанес Сірійський, 154-222) - філософ-агностик, автор праць з питань теології.

Манес (Мані, бл. 216 - бл. 277) - засновник релігійної секти маніхейців. У III ст. вчення маніхейців з Персії проникло у Римську імперію і стало одним із сильних суперників християнства.

Пелагій (бл. 318 - після 418) - чернець, засновник християнського етико-богословського вчення, яке заперечувало церковну догму про первородність гріха. На III вселенському церковному соборі в Ефесі (431) вчення Пелагія було засуджене як єретичне.

Цельс Авл Корнелій (І ст. до н. е. - І ст. н. е.) - давньоримський філософ, виступав проти християнської релігії.

Вальденси - релігійна секта у середньовічній Франції та Італії.

Альбігойці - релігійна секта у Франції в XII-XIII ст. Виступали проти гніту католицької церкви і вимагали ліквідації церковних землеволодінь.

Мориски - араби середньовічної Іспанії, які формально прийняли нав’язане їм у кінці XV - на початку XVI ст. християнство, а насправді лишилися вірними ісламу. Зазнавали жорстоких переслідувань. Після придушення повстання 1568-1570 рр. були виселені до Північної Африки.

Молей (Моле) Жак - керівник чернечого ордену тамплієрів (храмовників). Спалений на вогнищі 1313 р.

Мелькарт - в релігії фінікійців та інших народів Близького Сходу бог сонця, родючості.

Тао - мається на увазі релігійне вчення даосизм, яке виникло в Китаї на початку І ст. н. е.

 

 

СВЯТИЙ ВАЛЕНТІЙ

 

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Червоний шлях», 1926, № 9, с. 5-40.

В основу поеми покладена легенда про святого Валентія, яку поет чув ще в дитинстві. Легенда ця є одним з численних зразків фольклорної трансформації давнього релігійного сюжету. В християнській агіографії зафіксоване житіє святого Валентина, від якого, безумовно, походить фольклорний Валентій. У журналі «Житє і слово» (1894, т. 2, с. 186) Іван Франко вмістив такий запис народної легенди, почутої з уст батька:

«То був такий дохтор, називав сі Валентій. Такий він був змаленьку ладний, і добрий, і приємний, що всі люди його любили. А як став дохтором, як зачав людьом помагати, то так до нього народ плив з усього світу, як вода в море. Далі йому сі то сприкрило. «Господи,- каже,- що ті люди так до мене липнуть? Піду я геть від них, на пустиню, сховаю сі та й буду сі молити». Пішов він на пустиню, але де там! Люди за ним, і там його найшли. Де він сі повернув, люди все за ним, все до нього липнуть. То він тогди зачив сі молити до бога: «Господи, дай мені таку слабість страшну, щоби сі ті люди геть від мене відшибли!» Пан-біг довго не слухав тої молитви, але далі розгнівав сі на нього та й зіслав на нього тоту слабість. Як він зачав сі метати, синіти, піну точити, землю під собов бити, то всі люди геть від нього повідбігали. А він за кару жив у тій слабості сто літ. І вже по тому просив бога, щоби му дав перед смертьов хоч здалека увидіти людське лице, але пан-біг його не вислухав. А як мав умирати, то таку муку мав при смерті, що на сижень під собов землю вибив і руки собі по кикті скусав. А за то пан-біг по смерті взяв його до неба…»

Про роботу над поемою і її літературні джерела І. Франко писав у листах до М. Драгоманова від 14 і 22 лютого 1886 р.

Пізніше, у 1902 р., І. Франко знову використав легенду про святого Валентія в оповіданні «У кузні» (і тут її розповідає батько письменника).

Подається за автографом, датованим груднем 1885 р. (ф. 3, № 300).

«Житє і слово» - літературно-науковий і громадсько-політичний журнал революційно-демократичного напряму. Виходив у Львові в 1894-1897 рр. Редактор - І. Франко.

Стагірит - мається на увазі великий давньогрецький філософ і вчений Арістотель, ідеолог античного рабовласницького суспільства. Родом із Стагіра (Фракія), звідси ім’я Стагірит.

Атріум - приміщення в давньоримському будинку, яке мало верхнє освітлення і призначалось для прийому гостей.

Епіктет (бл. 50 - бл. 138) - античний філософ, представник римського стоїцизму.

Асклепій - у грецькій міфології бог лікування (латинська форма - Ескулап).

Паннонія - провінція, що входила до складу Римської імперії, займала територію сучасної Австрії, Угорщини, Боснії, Словенії.

Ереб - у грецькій міфології втілення вічного мороку.

 

 

ЛИС МИКИТА

 

Вперше надруковано у журн. «Дзвінок», 1890, № 3-4, с. 6-21. Твір складався з дев’яти пісень. У наступному році цей журнальний варіант виходить окремою книжкою під назвою «Лис Микита». З німецького переробив Іван Франко. Накладом редакції «Дзвінка», у Львові, 1891».

Друге перероблене і розширене видання вийшло 1896 р. у Львові. В цьому виданні вже не 9, а 12 пісень, додано ряд нових епізодів, зроблено кілька перестановок. У тексті є чимало мовно-стилістичних правок, які наближують мову твору до тогочасних літературних норм. Видання супроводжується післямовою «Хто такий «Лис Микита» і відки