Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

- Краще тобі про це розповість Аліта чи Еніра. Жіночі почуття відрізняються від чоловічих, тож тобі варто поговорити з ними. Увечері зможете спокійно побалакати.

- Добре, Еліме. Я ось що ще хотіла спитати…

- Що, кохання моє?

- У мене ніжні руки? - Я чомусь зніяковіла від цього запитання. – Вони вже не такі, як у працівника на тартаку?

- Сонечко моє, вибач, у тебе прекрасні долоні та пальчики, - на підтвердження цілує мої руки, прикладає їх по черзі до щок. - Вибач, що я так сказав.

- Але мені все одно потрібні такі лосьйони, як ти мені купував.

- Звісно, моя дівчинко, все, що захочеш.

Усі наступні дні цього тижня пройшли так само. Я оселилася в будинку Нотрилів, почала звикати до тутешніх порядків та нових людей навколо. Поступово мене перестали лякати четверо здоровенних чоловіків, з якими я по черзі стикаюся знизу. Коли збираються всі рідні разом, то мені і страшно, і приємно. Сім'я у Еліма дружна, весела. Вони жартують один з одним, але завжди з любов'ю.

Одного дня після роботи Елім приніс мені подарунок. Я із захопленням розкрила коробку, а коли побачила, що всередині, кинулася на шию до свого хлопця, довго обіймала його, витираючи сльози зі своїх очей. Він подарував мені планшет, про який я боялася мріяти. Останню модель в ідеальному білому кольорі. Він виконує мої мрії, і з кожним днем я почуваюся ще щасливішою.

В академію до іспитів мені дозволили не повертатися. Я і сама не дуже прагнула, хочеться відтягнути цей момент. Спостерігаю за зміною подій у соцмережах. Рокс зустрічається з якоюсь дівчиною зі старшого курсу, Ріен всерйоз зустрічається з Кес, навіть Маріса Іжевські знайшла собі хлопця.

Як я й передбачала, мерзенного в'юна до моєї кімнати підкинула міс Качовскі. На своє виправдання вона сказала, що не бажала мені смерті, але хотіла провчити. Її звільнили та відправили під суд. Вона більше ніколи не зможе працювати у вежі.

Наприкінці тижня на сторінці ректора академії вийшов пост із моєю відміткою. У ньому була відповідь на запитання, що часто ставили студенти. Ректор відповів одним реченням: "Міс Катаріс в академію не повернеться". У коментарях вибухнув скандал. Я здивувалася, тому що багато хто писав на мою підтримку, з упевненістю стверджуючи, що у всій ситуації я – жертва. Інші писали, що так мені і треба, нема чого порядних чоловіків спокушати.

Я чекала повернення Еліма з нетерпінням, схожим на розпач упереміш зі страхом. Кілька годин вимірювала кроками кімнату, і нарешті змогла накинутися на нього з запитаннями.

- Чому я не можу повернутися на навчання? Ти казав, що я продовжу вчитися, а ти працювати.

- І тобі привіт, дівчинко моя, - дістає з-за спини букет польових квітів, - це тобі, і ось ще, - у другій руці, захованої за спиною, виявилася красива коробочка з кульками різних квітів, як я зрозуміла, це такі тістечка.

- Ректор написав, що я не повернуся до академії.

- Не хвилюйся, я все влагоджу. Ти складеш іспити і продовжиш навчатися з другого семестру. Можеш змінити групу або залишитися в тій самій. Я б вважав за краще, щоб ти залишилася, адже я там куратор і перейти в іншу в тій же ролі не зможу.

- Але ректор пише...

- Не зважай, Лаурі. Він мав відповісти, бо йому ставлять багато запитань щодо нас. Це, можна сказати, політичні манси. І наша історія дійшла до верхніх поверхів вежі.

- Правда?

- Так, Калеан працює на вісімдесят п'ятому, але і на дев'яносто другому про нас уже знають, там наш знайомий керує. Це, можна сказати, наш захист, так що переживати нема про що. Всі на нашому боці.

- Я хотіла б продовжити вчитися.

- Звичайно, моя дівчинко, - цілує мене, обіймає, я із задоволенням ластюся до чоловічих грудей.

- Приласкаєш мене? - підморгує мені, лукаво посміхається.

Всі ці дні ми відзначаємо його повернення з роботи взаємними ласками. Поки що ми не переходимо межу, але я вже готова віддатися йому по-справжньому. Тільки Елім тягне. Йому приємно усвідомлювати, що я незаймана, і він не поспішає це виправляти. Але наші ігри стають все сміливішими, ми насолоджуємося один одним.