Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Розділ 26

Розділ 26

Айлін

Я спустилася Айдарові назустріч із виваженим рішенням запропонувати розлучення. Це не була істерика чи спалах упертості. Для смирення з істиною, що нормалізувати наші стосунки не вдасться, мені знадобився тиждень.

План, що здавався ідеальним, врешті став каторгою. Судячи з усього, для двох.

Я відчувала себе жахливою людиною, через яку прокурор навіть удома ночувати не може. Постійно десь. Без повідомлень.

А на згаслому згарищі емоцій тліло останнє – жаль. Я мала поводитися інакше. Шлюб з Айдаром я сприйняла неправильно, нехай чоловік і одразу пояснив все цілком зрозуміло. Я вже мала починати вчитися бути сильною. Вже покладатися він. Вже робити рішучі кроки. Але, мабуть, на це я не здатна, відчуваючи мінімальну підстраховку. Спершу я боялася втратити підтримку батька. У шлюбі мені так само страшно стало залишитися без Айдара.

Але це неминуче. Рвати треба було якнайшвидше. Інакше через два роки я стала б ще менш самостійною.

Я хотіла піти вдячною. Закінчити все з повагою. Приїхав посеред ночі – поговоримо посеред ночі.

Спустилася, замилувалася.

Його силует красиво освітлював місяць. Подумала, що це прощальний подарунок. Вітальна листівка на згадку.

Дивилася, як при кожному новому ковтку смикався кадик, і ловила себе на тому, що вигляд Айдара будить у мені зовсім не ті бажання, в яких я варилася ці дні, з якими йшла. Але досить було потягнути носом повітря, вловити чи придумати невластиву цьому будинку надмірну солодкість… І знову розбитися вщент.

Я б просто не винесла.

Я трохи читала про допомогу про боно. Одна з особливостей у тому, що за безкоштовною допомогою часто звертаються люди, які вже пройшли всі інстанції, втратили останні надії та останні ж шанси. І хоч би яким неймовірним був юрист, він не завжди здатний на дива. Він – проста земна людина.

Я ступила в кімнату, тихенько кашляючи, з думкою, що за спробу здійснити диво для мене я Айдару Салманову буду вдячна завжди.

Але минуло десять хвилин. Дві розбиті чашки. Люта злість. Чиста правда. І замість того, щоб потихеньку знову збирати свої речі, я ловлю рухи його язика своєю.

Захлинаюся від бажання, але не можу розібрати – це його чи моє. Долоні, якими я відчайдушно тиснула у тверді груди, їдуть по вилицях чоловіка до скронь. Торкаюся волосся, намагаюся зловити ритм рухів, але швидко здаюся. Просто насолоджуюся.

Навіть щоб ущипнути себе не відриваюсь. Відчуття надто соковиті, щоб запідозрити сон.

З неясної причини я не припускаю думки, що Айдар міг збрехати, скористатися шансом «трахнути, щоб скинути напругу». Не вірю, що такий голод можна зімітувати. Не вірю, що так сильно можна хотіти будь-яке тіло.

Страх через недосвідченість поєднується з збудженням та ейфорією. Долоні Айдара пірнають під резинку просторих шовкових штанів і до болю стискають мої сідниці.

Айдар тягне мене ближче, впечатує у своє тіло. Я відчуваю твердість грудей. Його жар. А ще очевидну ерекцію.

У кров виплескується нова доза адреналіну. Це я розумію неминучість. Хочу дійти з ним до краю і переступити.

Я б теж торкнулася голої шкіри, але сміливості поки що вистачає тільки закопатися пальцями однієї руки у волосся на потилиці, а другою з'їхати на шию. І гладити. Гладити, поки він не зловить мій темп і не стане так само гладити сідниці.

Відірветься від однієї, підніметься на живіт під сорочкою, накриє груди, стисне і змусить стогнати. Не знаю, в чому справа, але спокійно реагувати не можу. Хапаю повітря ротом, коли Айдар подається назад, ловлю погляд.

Тремчу від того, який він... І як безсоромно пестить моє тіло.

Айдар дивиться мені в обличчя. Я кусаю губу, коли з натиском веде по ареолі. Здавлює сосок. Я охаю, він подається вперед. Зустрічаємося губами.

Долоня переміщається на іншу півкулю, а та, що м'яла стегно та сідниці, повзе вперед.

Сильніше за страх я відчуваю бажання. Наш поцілунок, чоловіче тепло, власні жести і пережитий стрес наливають низ мого живота свинцем. У промежину він опускається повільно, але я вже відчуваю відлуння пульсації. Айдар гладить шкіру на животі. Вибирає новий ритм для поцілунку, під який я підлаштовуюсь. Не так агресивно. Повільніше. Смачніше.

Його пальці зачіпають мереживну кромку моєї білизни і відтягують, я сильніше впиваюся в чоловічу потилицю і втягую живіт. Не знаю навіщо.

Пальці рухаються нижче. Моє дихання частішає. Але найбільше я боюсь, що зупиниться. Хочу відчути з ним усе. Хочу разом із ним на дно.

Він гладить мій лобок. Я в кожну нову секунду з ним переживаю все нові і нові найвідвертіші моменти свого нудного життя.

Коли відривається від нагрітої пальцями шкіри та дістає руку з-під резинки штанів, охаю. Айдар трохи віддаляється. Ловить мій погляд і посміхається.

Далі смикає штани разом із білизною вниз. Я потопаю в соромі, але не опираюсь. Вони ковзають по гомілках і щиколотках, а від талії вниз їдуть гарячі руки. Підхоплюють під стегна. Хочу я того чи ні – розкриваю їх та чіпляюсь за плечі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍