Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      Олень відчув себе нерозумним блазнем, бовдуром, дурилом, дурком, йолопом, недоуком та просто телепнем. В’ячеслав злорадно посміхнувся.

       За круглим столом, сидів пан Дим та прикладав примочки з подорожника до свого чола. Прямо між очима з’явилася велика гуля: Олень сил для нанесення удару не пожалів. Поруч сидів В’ячеслав та задоволено посміхався. Олень сидів і вкотре просив вибачення. Після сто дев’ятого, або сто десятого вибачення, пан Дим, нарешті змилостивився:

     - Гаразд, гаразд, вибачаю. Але перш  ніж кидати ту палицю, треба було переконатися що я – ворог.

     - Поки я би переконувався, то мене б живцем спопелили, - відповів Олень. Пан Дим зважив на ці слова.

     - Але я геть не схожий на гібрида, - сказав він ображено. Зараз, коли він виглядав, як людина, він дійсно не був схожим на представника НКВД. Років пану Диму було з п’ятдесят, а може й більше. Він був невисокий, але стрункий.  Волосся у нього було чорне, наче смола, очі зелені. На підборідді була невеличка борідка, їх ще називають “еспаньйолка”.

       - Але ти випускав дим…. І ти – синій. А тут, всі Дракони золотаві, чи коричневі.

       - Це тому, - дещо роздратовано відповів пан Дим, - що я живу біля моря. А дим я пускав, бо втомився. Спробував би сам пролетіти від Маріуполя до Рівненщини. Ото б я на тебе подивився!

     - Я ще раз прошу вибачити нашого юного Оленя, - втрутився пан Заправлюд, який мовчки слухав цю розмову. – Він у нас нещодавно і не зовсім розуміє, що відбувається. Ти залишишся у нас на декілька днів? Бо мені завтра треба в Одесу, - Фрося стрепенулася.

      - Я ледь не помер, поки допхався сюди. Звісно, що мені треба декілька днів для відпочинку, - відповів пан Дим і знову приклав примочку до чола.

        - Чудово! – Зрадів Жар, який сидів поруч. – Ми тоді завтра влаштуємо перегони у тунелі. Людям треба трохи видовищ, - додав він, пояснюючи свій ентузіазм.

        - Хлопче, - прискіпливо оглянув життєрадісного Дракона пан Дим. – Я летів хто-зна скільки кілометрів. Невже ти думаєш, що я завтра зможу змагатися із тобою?

       - Ну, тоді післязавтра, - не здавався Жар.

       Після ситної вечері, пан Дим поїхав до помешкання Жару. Синій Дракон демонстративно відмовився від пропозиції пролетіти тунелем, натомість із радістю всівся у авто. В’ячеслав поїхав із ними. Пані Клава та пан Костянтин пішли до себе.

        - Татку,  візьми мене завтра із собою, - кинулася до пана Заправлюда Фрося.

        - Що це ти надумала? – спохмурнів її батько. – Я зустрічатимуся із Драконом з Болгарії. Тож, на прогулянку часу не буде. Давай, я краще якось візьму тебе до Львова.

       - Я хочу на море. Хоча б на годинку, - захникала донька.

       - Єфросиніє! – Разом крикнули її мама та Огняна.

       - Це виключено, і ти це знаєш. У тебе немає спеціального купальника. Отже, до моря тебе ніхто не пропустить. А у Львові безпечніше, і є на що подивиться.

      - А чому до моря не пропустять? – Запитав Олень.

      - Тому що, до контрольованих водойм пропускають лише тих, хто має купальники з лайкри, мікрофібри та поліестеру. Водойми – це майже єдиний порятунок від гібридних Драконів. Тож, до водойм пропускають лише перевірених членів суспільства. Для цього, перш ніж купити купальник у спеціальній крамниці, люди змушені отримувати спеціальні довідки. Не маєш довідки – не продадуть купальник.

       - А хіба раніше купальники були зроблені з інших тканин? – Запитав допитливий хлопець.

       - Ні. Але ж тканина витирається. А тут нам купальники не потрібні. Ми вчимо дітлахів плавати у одязі, щоб у випадку чого завжди можна було стрибнути у воду та не потонути.

      -  От і добре, - відізвався пан Гнатчук, який цілий вечір сидів задумливий. – Поки ти будеш в Одесі, я завоюю нашу красуню своєю чарівністю, - він підморгнув пані Заправлюд. Та лише похмуро зиркнула. – Навіщо тобі той Страхолюд, моя королево?

       - Нікого ти не завоюєш, - нахабно розсміявся батько Фросі. – Ми летимо до Одеси разом, - він обійняв свою дружину за плечі.

       - Страхолюде, я тебе колись притоплю у річці, - жартома махнув рукою пан Гнатчук та пішов до себе.

       - Добре, вже час спати, - позіхнув пан Заправлюд. – Бо ми вилітаємо в дві години ночі.

       - А якщо у мене буде потрібний купальник, ви мене візьмете із собою? – Запитала Фрося.

       - Єфросиніє, ну скільки можна! – Обурилася її мама.

       - Стривай, - дівчина зникла у своїй хатинці, дорослі перезирнулися. А в Оленя виникло дуже неприємне відчуття. За мить Фрося повернулася, тримаючи в руках якійсь дивний одяг жовтого кольору, зроблений з невідомої тканини.

       - Де ти його взяла? – Поцікавилася Огняна.

       - Знайшла…. У старих речах.

       - Щось я такого не пам’ятаю, - сказала пані Заправлюд. – Жовтий - не мій колір.

       - А може, ти його купила для благочинності? – Припустила Фрося. Її мама завмерла. Провела тонкою білою долонею по чолу і сказала: