Читати книгу - "Дюна"

сильний страх, пов’язаний із напругою, яку вона бачила в людях, що зібралися навколо Пола, — у судомних рухах, у ритуальних позах.

— Вони під моїм покровительством! — прогуркотів Стілґар.

Джессіка впізнала чоловіка, проти якого виступив Стілґар — Джаміс! По напружених плечах Джаміса вона відчула його лють.

«Джаміс, чоловік, над яким Пол узяв гору!» — подумала вона.

— Ти знаєш правило, Стілґаре, — відповів Джаміс.

— Хто ж знає його краще за мене? — запитав Стілґар, і жінка почула заспокійливі нотки в його голосі, спробу згладити гострі кути.

— Я обираю поєдинок, — прогарчав Джаміс.

Джессіка перейшла через печеру й схопила Стілґара за руку.

— Що тут відбувається? — запитала вона.

— Це правило амталь, — відповів Стілґар. — Джаміс вимагає права випробувати твою роль у легенді.

— Хтось має стати на її захист, — сказав Джаміс. — Якщо її захисник переможе, правда на її боці. Але сказано… — він зиркнув на натовп, — …що не потрібен їй захисник із фрименів — це може означати лише одне: вона приведе його із собою.

«Він говорить про бій із Полом сам на сам!» — збагнула Джессіка.

Вона відпустила Стілґарову руку й ступила півкроку вперед.

— Я завжди сама себе захищаю, — сказала вона. — Значення достатньо просте для…

— Не тобі вказувати нам, як поводитися! — вибухнув Джаміс. — Принаймні доки я не побачу переконливіших доказів. Стілґар міг розповісти тобі, що казати, минулого ранку. Він міг сповнити твій мозок щебетанням, яке ти й переповіла нам, аби збити з праведного шляху.

«Я здатна підкорити його, — подумала Джессіка, — однак це може суперечити їхньому розумінню легенди». І знову вона дивувалася, наскільки на цій планеті перекрутили роботу Міссіонарії Протектіви.

Стілґар глянув на Джессіку й заговорив тихим голосом, але так, щоб частина натовпу почула його.

— Джаміс схильний до злопам’ятства, Сайядіно. Твій син перевершив його й…

— То була випадковість! — заволав Джаміс. — У котловині Туоно було застосовано відьомську силу, і я це доведу просто зараз!

— …і я також перевершив його, — вів далі Стілґар. — Через цей виклик тахадді він прагне також поквитатися зі мною. Джаміс надто жорстокий, щоб стати коли-небудь хорошим вождем — у ньому забагато гафлі, божевілля. На його вустах панує закон, а в серці — сарфа, заперечення його. Ні, з нього ніколи б не вийшов хороший вождь. Я так довго шкодував його, тому що він корисний у бою, але коли його пожирає злоба, він стає небезпечним для власного суспільства.

— Стілґар-р-ре! — загримів Джаміс.

І Джессіка збагнула, що робив Стілґар: він намагався розлютити Джаміса, щоб відвернути від Пола виклик на поєдинок.

Стілґар став напроти Джаміса, й знову Джессіка почула заспокійливі нотки в гуркотливому голосі:

— Джамісе, він лише хлопчик. Він…

— Ти назвав його чоловіком, — відказав Джаміс, — а його матір казала, що він пройшов випробування ґом джаббаром. Він повнокровний і аж надміру насичений водою. Хлопці, що несли їхній рюкзак, сказали, що там літротари води. Літротари! А ми тамуємо спрагу з наших водокишень, щойно там з’являться краплинки вологи.

Стілґар зиркнув на Джессіку.

— Це правда? У вашому рюкзаку є вода?

— Так.

— Літротари?

— Дві літротари.

— Що ви планували робити з цим багатством?

«Багатством?» — подумала жінка. Вона похитала головою, відчувши холодок у його голосі.

— Там, де я народилася, вода падала з неба й текла землею у великих річках, — мовила вона. — Там були настільки широкі океани, що не можна було побачити протилежний берег. Мене не вчили водяної дисципліни. Я ніколи не думала про воду так, як ви.

Зітхання прокотилося натовпом навколо них:

— Вода падала з неба… вона текла землею.

— Ти знала, що серед нас є ті, хто випадково втратив запаси з водокишень і дуже страждатиме, доки ми не сягнемо Табру цієї ночі?

— Звідки я мала про це знати? — запитала Джессіка. — Якщо вони бідують, дайте їм воду з нашого рюкзака.

— Саме це ви хотіли зробити з багатством?

— Я хотіла, щоб вода рятувала життя, — відповіла жінка.

— Тоді ми приймаємо твоє благословення, Сайядіно.

— Ти не купиш нас за воду, — гримів Джаміс. — А ти, Стілґаре, не зможеш розлютити мене. Я бачу, як ти намагаєшся змусити мене кинути виклик тобі, перш ніж я доведу правдивість своїх слів.

Стілґар виступив проти Джаміса.

— Ти затявся і вирішив битися з дитиною, Джамісе? — промовив Стілґар тихим, зміїним голосом.

— Вона має виставити захисника.

— Попри те, що вона під моїм покровительством?

— Я покликаюся на правило амталь, — відказав Джаміс. — Це моє право.

Стілґар кивнув.

— Тоді, якщо хлопчик не заріже тебе, відповіси опісля моєму ножу. І цього разу я не стримуватиму леза, як робив це раніше.

— Ти не можеш зробити цього, — мовила Джессіка. — Пол же лише…

— Ти не повинна втручатися, Сайядіно, — заперечив Стілґар. — Так, я знаю, що ти можеш перемогти мене, а отже, й кожного з нас, але ж ти не перевершиш усіх разом. Так має бути; таке правило амталь.

Джессіка замовкла, поглянуши на вождя в зеленуватому сяйві світлокуль, і помітила демонічну закляклість його обличчя. Тоді вона зосередила увагу на Джамісові, побачила його задумливий похмурий погляд із-під брів і збагнула: «Я мала побачити це раніше. Він щось замислює. Він належить до мовчазного типу, які все виплітають усередині. Я мала приготуватися».

— Якщо ти завдаси шкоди моєму синові, — мовила вона, — тобі доведеться зустрітися зі мною. Я кидаю тобі виклик прямо зараз. Я поріжу тебе на шмаття…

— Мамо, — Пол виступив уперед, торкнувшись до її рукава. — Можливо, якщо я поясню Джамісові, як…

— Поясню! — передражнив Джаміс.

Пол мовчки дивився на чоловіка. Він його не боявся. Рухи Джаміса видавалися незграбними, та й він доволі легко впав додолу під час нічної зустрічі. Але Пол досі відчував нуртування в цій печері, досі пам’ятав пророчі видіння, у яких бачив свою загибель від ножа. У тому видінні він мав так мало шляхів до порятунку…

Стілґар мовив:

— Сайядіно, тепер ти маєш відступити назад, де…

— Припини називати її Сайядіною! — вигукнув Джаміс. — Це ще треба довести. Ну й нехай вона знає молитву! То й що? Кожна наша дитина знає її.

«Він наговорив достатньо, — подумала Джессіка. — У мене є до нього ключ. Я можу одним словом знерухомити його. Але я не можу спинити їх усіх».

— Тоді ти відповіси переді мною, — мовила жінка високим голосом, у якому вчувалося завивання, усередині якого ховалася пастка.

Джаміс витріщився на неї, і страх відбився на його обличчі.

— Я покажу тобі, що таке муки, — вела вона далі тим самим тоном. — Пам’ятай про це, коли битимешся. Ти пізнаєш такий біль, що ґом джаббар порівняно з ним стане для тебе приємним спогадом. Ти будеш корчитися всім