Читати книгу - "Егоїстичний ген"

197
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 133
Перейти на сторінку:
знаю про теорію злиття та ще багато іншого, скористався нагодою та провів необхідні розрахунки у стилі Лі/Дурбіна, використовуючи виключно мій геном, щоб зробити висновки про людську історію. Він виявив велику кількість злиттів приблизно 60 тис. років тому. Це наводить на думку, що популяція, в якій мешкали мої предки 60 тис. років тому, була маленькою. Людей там було небагато, тому ймовірність злиття пари сучасних генів в єдиного предка тих часів доволі висока. 300 тис. років тому злиттів було менше, що вказує на те, що дійсний розмір популяції був більшим. Ці цифри можна представити у вигляді графіка дійсного розміру популяції протягом часу. Пропоную вашій увазі схему, яку він вивів, причому таку саму схему автори цієї методики очікують отримати від будь-якого європейського геному.

З книги Р. Докінза та Я. Вонга «Розповідь предка», 2-ге видання, 2006. Схема Я. Вонга

Чорною лінією зображені оцінки дійсного розміру популяції в різні часові періоди історії, виходячи з мого генома (злиттів між генами від мого батька та моєї матері). Вона показує, що приблизно 60 тис. років тому фактичний розмір популяції моїх предків різко зменшився. Сірою лінією зображено еквівалентну схему, виведену з генома якогось нігерійця. Вона також показує зменшення популяції приблизно в той самий час, але менш різке. Можливо, що лихо, яке спричинило це, в Африці було менш страшним, ніж у Євразії.

Між іншим (до того, як я почав учитися в нього більше, ніж він навчився у мене), Ян був моїм студентом на останньому курсі Нового коледжу в Оксфорді. Потім він став аспірантом Алана Графена, що його я теж навчав на останньому курсі, після чого він став моїм аспірантом. Його я тепер можу назвати моїм наставником. Таким чином, Ян є моїм студентом у першому та другому поколінні — точний меметичний аналог ідеї, яку я сформулював раніше про безліч шляхів нашої спорідненості — хоча поширення культурної спадщини більш складне, ніж має на увазі це формулювання.

Підіб’ємо підсумки. Погляд на життя очима гена, тобто, основна тема цієї книги, висвітлює не просто еволюцію альтруїзму та егоїзму, як про це йшлося у попередніх виданнях. Він також висвітлює глибоке минуле завдяки шляхам, про які я навіть не підозрював, коли починав писати «Егоїстичний ген», і які більш повно викладені у відповідних розділах (написаних здебільшого моїм співавтором Яном) другого видання книги «Розповідь предка» (2016). Цей погляд очима гена настільки потужний, що генома окремого індивіда достатньо для отримання детальних висновків про історичну демографію. На що ще він може бути придатний? Як віщує порівняння з геномом нігерійця, майбутній аналіз індивідів із різних частин світу може надати цим демографічним сигналам з минулого географічний вимір.

Чи може погляд очима гена сягнути у далеке минуле ще якимось чином? У деяких моїх книгах розглядається ідея, яку я назвав «Генетичною книгою мертвих». Генофонд будь-якого виду є об’єднанням генів, що надають одне одному взаємну підтримку і які вижили в конкурентному середовищі минулого, як далекого, так і нещодавнього. Це робить його певним чином негативним відбитком цих середовищ. Достатньо обізнаний генетик має вміти прочитати з генома тварини особливості середовищ, де виживали її предки. Зрештою, ДНК крота Talpa europaea мало б говорити про підземний світ, світ сирої підземельної темряви із запахами червів, прілого листя та личинок жуків. ДНК одногорбого верблюда Camelus dromedarius, якби ми зуміли його прочитати, представило би кодований опис предковічних пустель, пилових бур, дюн та спраги. ДНК звичайного пляшконосого дельфіна Tursiops truncatus говорить мовою, яку ми одного дня, можливо, розшифруємо так: «відкрите море, швидко переслідуй рибу, стережися китів-убивць». Але ДНК того самого дельфіна містить і розділи про давніші світи, в яких також виживали його гени: зокрема, на суходолі, коли їхні предки уникали зубів тиранозаврів та алозаврів достатньо довго, аби розмножитися. А крім того, частини цього ДНК безумовно містять описи більш давніх умов виживання, вже в морі, коли предки генів були рибами, що їх переслідували акули, та навіть евріптерідами (гігантськими морськими скорпіонами). Детальне дослідження такої «Генетичної книги мертвих» — справа майбутнього. Можливо, воно прикрасить собою епілог п’ятдесятого ювілейного видання книги «Егоїстичний ген»?

Бібліографія

Не всі перераховані тут роботи згадуються у цій книзі за назвою.

1. Alexander, R. D. (1961) Aggressiveness, territoriality, and sexual behavior in field crickets. Behaviour 17, 130–223.

2. Alexander, R. D. (1974) The evolution of social behavior. Annual Review of Ecology and Systematics 5, 325—83.

3. Alexander, R. D. (1980) Darwinism and Human Affairs. London: Pitman.

4. Alexander, R. D. (1987) The Biology of Moral Systems. New York: Aldine de Gruyter.

5. Alexander, R. D. and Sherman, P. W. (1977) Local mate competition and parental investment in social insects. Science 96, 494–500.

6. Allee, W. C. (1938) The Social Life of Animals. London: Heinemann.

7. Altmann, S. A. (1979) Altruistic behaviour: the fallacy of kin deployment. Animal Behaviour 27, 958—9.

8. Alvarez, F., De Reyna, A., and Segura, H. (1976) Experimental brood-parasitism of the magpie (Pica pica). Animal Behaviour 24, 907—16.

9. Anon. (1989) Hormones and brain structure explain behaviour. New Scientist 121 (1649), 35.

10. Aoki, S. (1987) Evolution of sterile soldiers in aphids. У збірці Animal Societies: Theories and facts (ред. Y. Ito, J. L. Brown, and J. Kikkawa). Tokyo: Japan Scientific Societies Press. pp. 53–65.

11. Ardrey, R. (1970) The Social Contract. London: Collins.

12. Axelrod, R. (1984) The Evolution of Cooperation. New York: Basic Books.

13. Axelrod, R. and Hamilton, W. D. (1981) The evolution of cooperation. Science 211, 1390—6.

14. Baldwin, B. A. and Meese, G. B. (1979) Social behaviour in pigs studied by means of operant conditioning. Animal Behaviour 27, 947—57.

15. Bartz, S. H. (1979) Evolution of eusociality in termites. Proceedings of the National Academy of Sciences, USA 76 (11), 5764—8.

16. Bastock, M. (1967) Courtship: A Zoological Study. London: Heinemann.

17. Bateson, P. (1983) Optimal outbreeding. У збірці Mate Choice (ред. P. Bateson). Cambridge: Cambridge University Press. pp. 257—77.

18. Bell, G. (1982) The Masterpiece of Nature. London: Croom Helm.

19. Bertram, B. C. R. (1976) Kin selection in lions and in evolution. У збірці Growing Points in Ethology (ред. P. P. G. Bateson and R. A. Hinde). Cambridge: Cambridge University Press. pp. 281–301.

20. Bonner, J. T. (1980) The Evolution of Culture in Animals. Princeton: Princeton University Press.

21. Boyd, R. and Lorberbaum, J. P. (1987) No pure strategy is evolutionarily stable in the repeated Prisoner’s Dilemma game. Nature 327, 58—9.

22. Brett, R. A. (1986) The ecology and behaviour of the naked mole rat (Heterocephalus glaber). Ph.D. thesis, University of London.

23. Broadbent, D. E. (1961) Behaviour. London: Eyre and Spottiswoode.

24. Brockmann, H. J. and Dawkins, R. (1979) Joint

1 ... 100 101 102 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Егоїстичний ген», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Егоїстичний ген"