Читати книгу - "Твердиня"

розслабився. Він продовжив щось запекло доводити Джейсону, аж поки той не обірвав його, роздратовано махнувши рукою. Не витримавши погляду, Левко відвернувся і зайшов за вертоліт. Згодом Джейсон висунувся у вікно, прокричав останні настанови Віктору й стрільцям, і «Toyota», круто розвернувшись, помчала на північний захід.

О 13:06 сієста закінчилась. Один зі стрільців випростався, приклавши бінокль до очей. Віктор Шако, краєм ока помітивши рух у західній частині каменистої гряди, також підвівся.

— Щось бачиш, Луїсе?

М’язиста фігура стриміла нерухомо, і тільки через п’ять секунд порив вітру доніс відповідь:

— Їдуть…

Стрільці стали спускатися. Левко спершу подумав, що то повертається Джейсон, але з подивом відмітив, що ґевали тримають М16 наперевіс (стволами донизу), а не за плечима. Наступної миті з «Мі-17» вискочив Віктор, несучи в кожній руці по штурмовій гвинтівці. Пілот передав гвинтівки Джиму Ломбарді й Гордону Лі Куперу, а сам озброївся пістолетом «Glock», попередньо перевіривши кількість набоїв у обоймі.

— Заповзайте у вертоліт і не висовуйтесь, поки вас не покличуть. — Віктор загнав Левка й перуанця в гелікоптер і зачинив за ними дверцята.

Невдовзі до «Мі-17» підкотили два вантажні автомобілі: стара автомобільна цистерна на колісний базі «МАЗ-500» (що збереглась у Перу з часів співпраці з Радянським Союзом) і легка китайська вантажівка «Foton OLLIN» з відкритим кузовом і невисоким бортами. Левко прикипів до ілюмінатора, спостерігаючи за тим, що відбувалося на стоянці.

Один зі стрільців залишився на кряжі, спостерігаючи, чи не причепився за вантажівками хвіст, інший підлетів до кабіни «Foton’а» і, тицяючи штурмовою гвинтівкою в салон, схопив простягнуті документи. Смаглявий водій-перуанець з пощербленим лицем і пожовтілими від тютюну й коки зубами, нахиливши корпус, поклав руки на кермо. Джим і Гордон Лі тримали під прицілом автомобільну цистерну. Перевіривши паспорт першого водія, стрілець перебіг до цистерни, водій якої так само, як і його колега, підкреслено витягував руки над панеллю. Ґевал забрав і його паспорт теж.

Схоже, з документами все було гаразд. Стрілець дав знак Віктору Шако, і той разом з Джимом заходився розкручувати зливний шланг автоцистерни. Вони діяли швидко, але без поспіху, а Гордон Лі в цей час не зводив М16 з кабіни вантажівки. Водії-перуанці сиділи й не ворушилися, неначе два роботи, в яких після вилучення паспортів вимикається живлення. Віктор і Джим упорались за хвилину — авіаційне пальне з автомобільної цистерни потекло в замасковану підземну ємність.

У кузові «китайця» стояло п’ятнадцять менших цистерн діаметром п’ятдесят з половиною сантиметрів і висотою один метр. Кожна ємність вміщала двісті літрів рідини. Придивившись до маркування, Левко з’ясував, що в них розлите дизельне пальне, певно, для електрогенератора та інших потреб Твердині — загалом три тисячі літрів.

Стрілець, що перевіряв документи, обійшов навколо вантажівки і двічі махнув рукою Гордону Лі. 2-ий пілот кивнув, підступив до «Мі-17» і розкрив вхідні дверцята.

— Виходьте, ледарі, — кинув у салон.

Левко, а слідом за ним молодий перуанець зіскочили на пісок.

— Туди. — Гордон Лі показав дулом штурмової гвинтівки в напрямку вантажівки з двохсотлітровими цистернами. — Ворушіться.

Ґевал, тримаючи М16 у одній руці (стволом у небо), іншою розкрив замки і відкинув задню кришку кузова. Джим Ломбарді, лишивши Віктора наглядати за наповненням великої цистерни, підбіг до «Foton’а», дістав з-поміж цистерн дві дерев’яні дошки, одними кінцями приставив їх до кузова, а іншими впер у пісок. У цей час підоспіли Левко з перуанцем. Джим заскочив у кузов, повалив крайню цистерну на бік і зіштовхнув її донизу. Важенна металева ємкість, злегка прокручуючись, зісковзнула по дошках, вдарилась об землю і покотилася під колеса «МАЗа». Левко насилу встиг ухилитися — металева бочка прослизнула за сантиметр від пальців правої ступні.

— Ловіть їх, бовдури! — сплюнувши на землю, гаркнув Джим Ломбарді. Хлопець був приблизно однакового з Левком віку і командний тон разюче не пасував йому. Лео пригадав кривоногого коротуна Намчука, полковника з військової кафедри, чий зріст не перевищував метра п’ятдесяти п’яти сантиметрів і який завжди намагався страшно горланити під час шикувань, хоча навіть якби він ричав наче лев під час сезону злучок, ефект від того був би ніякий: голосові потуги горе-полковника звучали непереконливо (це ще м’яко сказано) й смішно — курсанти потішались над Намчуком. Хай там як, але українець збагнув, що зараз краще виконувати, що наказують, і скорився. — Спиняйте і відкочуйте вбік! У нас сто секунд на розвантаження! Давай! Давай! Не здумайте піднімати, нам їх ще у вертоліт заштовхувати.

Наступне двохсотлітрове барильце вони з перуанцем вправно спіймали, розвернули і відкотили вбік.

У сто секунд вони, звісно, не вклалися, та загалом розвантаження двоосного «Foton’а» не зайняло більше від десяти хвилин.

Коли велика цистерна наповнилась, стрілець всучив паспорти водіям і недвозначним жестом показав, що їм слід забиратися геть і то якнайшвидше. Автоцистерна і легкий «Foton OLLIN» розвернулись і, тягнучи за собою пухнасті пилові хвости, заторохтіли пустелею.

Протягом наступної години Левко і перуанець вкочували через розкриту задню рампу розкидані по піску цистерни в багажний відсік «Мі-17», де ставили їх сторчма. Котити було легко, найважче було ставити барильця, що важили більше двох центнерів, у вертикальне положення. Після того як остання цистерна стала в вантажному відсіку, Левко ледве стояв на ногах. Віктор Шако дав хлопцеві води й чотири сандвічі (які наситили його приблизно так само, як ранкова роса насичує пустельну землю вологою), після чого загін повернувся до байдикування.

Вони чекали Джейсона.

XCVI

До сутінків Х’юз-Коулман не з’явився.

Температура швидко падала. О 18:00 вона скотилась до +19°, а через дві з половиною години опустилась ще на 10 °С. Холод відчутно діймав.

Джим і Гордон Лі викопали неглибоку яму, розпалили вогнище і розігріли вечерю. Після трапези перуанець заліз у спальник, підсунувся під днище вертольота і майже зразу захропів. Стрільці, повернувшись від кам’яної гряди, повечеряли і також стали готуватися до сну. І Левко раптом збагнув, що сьогодні ніхто на Джейсона не чекав — чоловіки знали, що ночуватимуть у пустелі.

Віктор Шако, нап’явши на голову налобний ліхтар (точно такий, як у Сьоми, подумав Левко, а придивившись, зрозумів, що то і є Семенів налобник; схоже, ревізію в їхніх речах проводили всім гарнізоном, і кожен брав собі, що хотів), підсунувся до вогню, що згасав, і читав книгу — хорор-роман Мелісси Марр «Хранителі могил»[136].

Підбадьорений загуслою темрявою Левко підійшов до багаття й опустився навпочіпки з іншого боку від пілота. Віктор не зреагував, цілковито поглинутий книгою.

— Джейсон сказав мені, що