Читати книгу - "Нездоланний"

кого не поцілити, проте вони дадуть зайву секунду для того, щоб пробратися за диван та захопити пістолет мертвого типа, а це дасть їм три витрачених патрони і п’ятнадцять здобутих.

Але Ричер не зробив ані пострілу, ані жодного руху, бо тепер він знав, де була Ченґ. Її штовхали в напрямку вітальні з вхідних дверей, вона опиралася, тому двоє чоловіків її тримали, руки її були заламані за спину, її рот прикривали рукою, а біля скроні тримали дуло пістолета. Ще один «Руґер», і також із глушником. У такому положенні він виглядав якимось неоковирним та занадто громіздким через свою довжину. Але в його ефективності сумніватися не доводилось.

Ричер поклав «Пітон» на підлогу біля себе, дуже тихо, у тіні біля коридорного плінтуса, під останнім фото в сріблястій рамці. А тоді увійшов до вітальні.

41

Тип із подвір’я пройшов уперед по кривій, а ті двоє, що стояли біля дверей, увійшли всередину та зайняли позицію на тій самій дузі, розставивши широко ноги. Ченґ різким та сильним рухом штовхнули вперед, вона пролетіла аж до того дивану, на якому сиділи Лейри, там вона приземлилася, відновила рівновагу, озирнулася та вмостилася на вільному краю дивана. Ричер обіперся на свій лікоть неспішним та спокійним рухом, намагаючись виглядати якомога менш загрозливо, бажаючи закріпити за собою положення в тому кінці кімнати. Він знав: якщо він буде стояти, йому обов’язково накажуть сісти, та ще й укажуть куди саме, в той час як типа, який уже сидить, навряд чи будуть чіпати. Еван сидів поруч із ним, далі була Емілі, яка відкинулась трохи назад, а біля неї сиділа Ченґ, нахилившись уперед та важко дихаючи, і Лідія, яка також відкинулась назад. Те, що здавалося досить просторим для трьох людей, виявилося занадто тісним для п’ятьох. Вони всі тепер стали однією мішенню. Проти них було три «Руґери», широко витягнуті вперед, наче на схемі поля бою в старому бойовому статуті піхоти.

Три «Руґери», троє хлопців. Чорний одяг, вибриті голови, бліда шкіра. Вони були досить великими та важкими на вигляд, але водночас якимись кістлявими. З напруженими вилицями. Їхні ДНК точно зазнали змін під впливом важких подій у недавньому минулому. Вони з Європи, мабуть. Із далекого багнистого сходу. Звідти, де сусіди ворогують один із одним протягом уже тисячі років. Вони стояли там, міцні та непохитні, спочатку просто приходили до тями, оглядали речі довкола та перевіряли коробки, а тоді вони серйозно замислились над чимось іншим. Зазвичай Ричер припустив би, що вони знають, що роблять, проте тоді, чесно кажучи, він був певен у протилежному. Вони точно не знали цього на всі сто відсотків. Більше не знали. Вони імпровізували. Чи готувались до імпровізації. Або, щонайменше, вони розглядали таку можливість. Наче їхня власна партія в шахи опинилась на роздоріжжі. Стрілки ліворуч і стрілки праворуч. Варіанти. Свобода вибору. Це завжди небезпека.

Вони не рухалися. Не розмовляли. Проглядався лише слабкий натяк на усмішку. Тоді хлопець, що стояв посередині, сказав:

– Нас попередили, що ми тут знайдемо чоловіка і жінку, які розмовлятимуть з іншою жінкою.

У нього була хороша вимова, близька до звичайного американського варіанта англійської мови, але зі слабким слов’янським відтінком. Стовідсотково, він був родом зі Східної Європи. У нього був мінливий настрій, він залежав від чужих рішень, і взагалі, його життя нагадувало безперервний потік неприємностей.

Ніхто йому не відповів. Хлопець сказав:

– А насправді ми тут знайшли двох чоловіків та трьох жінок. Одна з яких до того ж китаянка. Що дуже спантеличує нас. Тож скажіть мені, хто з вас розмовляв і з ким?

Ченґ відповіла:

– Я американка, а не китаянка. І ми всі розмовляли. Одне з одним. Усі з усіма. Всі разом. А тепер ви скажіть нам дещо. Хто ви в біса такі і що ви тут в біса робите?

Хлопець продовжив:

– Хтось із вас чиясь сестра.

Жодної відповіді. Тоді хлопець сказав:

– Ми не знаємо, чи ця хтось є китайозою. Думаю, ця інформація нам би допомогла.

Жодної відповіді.

– Хто з вас чиясь сестра?

– Не я, – відповів Ричер.

– У тебе є сестра, розумнику? Може, ти скажеш мені, де вона живе?

– Якби в мене була сестра, то сказав би. Прибережи можливість надерти тобі зад для мене.

Чоловік поглянув убік, на інший край дивана. На трьох жінок, які там сиділи. Він знову запитав:

– То котра із вас та сестра?

Відповіді не було.

– Котра з вас жінка, яка розмовляла із сестрою?

Відповіді не було. Хлопець поглянув в інший бік. Він запитав:

– Хто з вас той чоловік, який розмовляв із сестрою?

Знову жодної відповіді. Хлопець сказав:

– Комбінацій може бути дуже багато. Наче на тесті в математичному інституті. Скільки шкарпеток мені потрібно, щоб гарантувати складення однієї пари? Проте в цьому випадку щонайменше одна