Читати книгу - "Заборонені чари"

це Флорешті,“ — припустила Маріка, відвернулася від вікна й уважніше оглянула кімнату. А побачивши під стелею люстру зі свічками, посед якої було закріплено маґічну світлову кулю, позбулася останніх сумнівів. — „Точно Флорешті.“

Крім великих двостулкових дверей, спальня мала ще одні двері, менших розмірів. Маріка підійшла до них, відчинила й переконалася, що вони ведуть до мильні, облаштованої за всіма правилами житла Конорів, з водогоном та туалетом. До того ж, полиці біля умивальника було заставлено Марічиною косметикою з Мишковара, шампунями та іншими мильними приналежностями.

„Ох, братику!“ — подумала Маріка, стягуючи з себе нічну сорочку. — „Тобі просто ціни немає. От якби ти ще не був такий підступний…“

Швиденько причепурившись, вона повернулася до спальні, надягла ліфчик, панчохи, шовкові спідниці та взула туфлі. Коли ж справа дійшла до сукні, Маріка постала перед певними труднощами. Стен явно перестарався, взявши для неї та Аліси найкращі з наявних у ґардеробній суконь. Ці розкішні вироби тутешніх кравців не були розраховані на те, щоб їх одягали самостійно. Після кількох хвилин марних зусиль Маріка зрозуміла, що без сторонньої допомоги не впорається, і, притримуючи руками сукню, яка знай сповзала з неї на підлогу, повільно рушила до великих дверей. Біля них зупинилась і прислухалася.

У суміжній кімнаті перебувала одна людина — і вона миттю відчула Марічине прослуховування. А Маріка, в свою чергу, негайно визначила, що ця людина є Конором, і, відкинувши вагання, сміливо вийшла зі спальні до передпокою. При її появі з крісла в кутку підвелася юна рудоволоса дівчина, Марічина ровесниця, може, на рік молодша (а якщо Маріка не помилилася в своєму здогаді, то точно на рік молодша). Вона зустріла її приязною усмішкою і промовила по-слованськи з виразним ібрійським акцентом:

— Доброго ранку, князівно. Я почула, що в спальні хтось ходить. Так і подумала, що це ти, бо для Аліси ще зарано. Але вирішила не заважати тобі й почекати.

Маріка зачинила за собою двері.

— Доброго ранку, — відповіла вона, зацікавлено роздивляючись дівчину. — Якщо не помиляюсь, це Флорешті. А тоді ти — Мірчія.

— Все правильно, — підтвердила Флавіанова зведена сестра. — Я дочка Авреліана Овідіу Лучіана Струдзи. Від батькового імені вітаю тебе у Флорешті.

— Рада з тобою позна… — Кажучи це, Маріка зробила крок до неї, але наступила на край сукні і мало не спіткнулася.

Мірчія тихо зойкнула.

— Ох! Яка я негостинна й неуважна. Зараз допоможу.

За Мірчіного сприяння Маріка швидко дала собі раду з сукнею, потім підійшла до дзеркала, що висіло на стіні, прискіпливо оглянула своє відображення і залишилася задоволеною.

— Дякую, Мірчіє, ти мене врятувала. Мій брат добре знається на дівчатах, але геть нічого не тямить у наших сукнях. Ніби навмисно вибрав усі такі, щоб я з ними морочилася. До речі, ми з тобою досі не зустрічалися саме через нього. Підозрюю, Флавіан не хотів нас знайомити, бо тоді б ти познайомилась і зі Стеном.

Мірчія всміхнулась і ствердно кивнула:

— Флавіан так мені сказав ще минулого року. А от сьогодні врешті познайомив зі Стеніславом. І нічого — твій брат зовсім не страшний.

— Помиляєшся, — серйозно мовила Маріка. — Для тебе він дуже небезпечний. Такі, як ти, саме на його смак.

Мірчія розсміялася. Її сміх був такий заразливий, що Маріка не стрималась і приєдналася до неї.

— Ні, я тобі правду кажу, — наполягала вона, трохи заспокоївшись. — Зі Стеном ти маєш бути обережною, бо він… Ну, гаразд, облишмо це. Я от що хотіла спитати. Зі мною й Алісою мав бути один літній чоловік… — Вона зам’ялася, не знаючи, як назвати сера Генрі.

— Пан Генрік Аласторович?

Маріка насилу стримала новий напад сміху. Хто ж це додумався так переінакшити батькове прізвище? Невже він сам? Чи, може, Аліса? Найпевніше, Аліса…

— Так, — підтвердила вона. — І де зараз пан Генрік?

— Мабуть, спить. Але просив розбудити його, коли ти прокинешся. Можу провести тебе. Або сама піду і…

— Ні, стривай. Коли він ліг?

— Незадовго до сьомої.

— А зараз скільки?

— Скоро десята.

— Тоді не треба його будити. Нехай спить. Хто ще з Конорів є в замку?

— Мій батько, двоє менших братів і Влад Котятко, — відповіла Мірчія.

— Наш сотник Котятко?

— Атож. Стеніслав призначив його відповідальним за твою безпеку. Востаннє я бачила Котятка з моїм батьком, вони разом снідали й говорили про те, як посилити охорону Флорешті… Ой! — похопилася Мірчія. — Ти ж, мабуть, голодна? Зараз я…

— Ні, поки не треба. Я не зможу їсти, поки не поговорю з братом. Давно він тут був?

— О пів на дев’яту. Приніс твої речі, потім повернувся до Інсгвара. А перед тим приходив трохи після шостої — власне, тоді я з ним і познайомилася. Також він був у Флорешті вночі, разом з іншими, та я тоді ще спала.

— З якими іншими? — поцікавилась Маріка.

— Не знаю. Мій батько просто обмовився, що після півночі Флавіан приймав гостей. Ніяких імен, крім твого брата, він не назвав. А вже коли я прокинулася, Флавіан та Стеніслав знову прийшли і привели з собою пана Генріка з Алісою. Їх нагодували, потім я відвела Алісу до тебе й легкими чарами допомогла їй заснути — вона була знервована й напружена… А ще дивно вдягнена — як чоловік.

— Гмм, — розгублено протягла Маріка. — То це не ти роздягала мене?

Їй стало дуже ніяково й незатишно. Хто ж тоді роздягав її? Невже Флавіан?.. Добре хоч те, що не зняв трусики.

Та Мірчія швидко розвіяла її тривогу:

— Все гаразд, це була я. Опівночі Флавіан