Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

Нам вигідно, щоб нас вважали мертвими… А тепер, друзі, давайте-но попрямуємо до сусідньої півкулі та поглянемо на ті загадкові будови квартян, які я помітив ще з «Променя».

— А чи це безпечно? — злякався Грубер.

— Не маю ніякого бажання накласти головою! — одрубав Краус.

***

— Як закінчився огляд? — нетерпляче запитала Моло-дінова.

Алена нервово крутила гудзик халата:

— Хвороботворних вірусів не знайшли й сліду, але встановили гостре запалення мозкових оболонок. Температуру знизили, небезпека минула.

— Отже, причину хвороби не виявлено… — повільно сказав Навратіл.

Цаген замислився.

— Мені здається… Мені здається… Як ми могли про це забути?! Запалення мозкових оболонок, безперечно, викликане сонячним ударом! Випромінювання трьох сонць таке сильне, що становить небезпеку для нас навіть хмарного дня. І в Африці європейці мусять носити захисні шоломи за всякої погоди.

— Це вірно, — погодився Навратіл! — Ми боялись вірусів, а тим часом на нас по-зрадницькому напали ультрафіолетові промені. Ми негайно повинні зробити шоломи, які б надійно захищали нас.

Розділ XII
Селище Невидимих

«Ластівка» з трьома втікачами великим півколом обминула континент, на якому зупинилась експедиція, перелетіла широку протоку і попрямувала в глиб сусіднього суходолу.

Мак-Гарді, сидячи поруч пілота, уважно стежив за романтичним краєвидом, що пропливав під ними, і порівнював його з картою, складеною ще на «Промені».

— Звертай праворуч і тримайся узбережжя, — звернувся він до Крауса. — Селище квартян міститься десь тут, недалеко півострова Коняча голова.

— Жодного літака на обрії! — оголосив Грубер, який виконував свої обов'язки спостерігача більш ніж сумлінно. — Тоскно… — зітхнув він по паузі. — Не знаєш навіть, звідки на тебе чигає більша небезпека: чи з підземного житла біля ріки Надії, чи з «Променя», чи з таємничого селища ще таємничіших квартян. Швидше б уже спуститися на землю — у повітрі нас усякий помітить.

— Не дратуй нас хоч ти! — гримнув на нього Краус.

— Хлопці, хлопці, навіщо ця гризня? — намагався заспокоїти Мак-Гарді обох. — Погляньте краще вниз. Ми біля мети. За отією он затокою — Коняча голова, а кілометрів за сто ліворуч — селище квартян. Поглянемо на нього спочатку згори чи наблизимось до нього по землі?

— Згори?! Ото ще вигадав! Навіщо їх дратувати?! — розгнівався Грубер. — Можливо, у них є зенітна артилерія…

— Поки що вирішую тут я. На селище подивимось з літака, — уперто сказав Краус.

Мак-Гарді нервово смикнув головою:

— Гаразд. Тільки лети, прошу тебе, якнайвище. Так воно буде все-таки безпечніше.

Краус мовчки потягнув на себе важіль управління. «Ластівка» почала підніматись до безхмарного, ледь-ледь забарвленого фіолетовим кольором неба. Краєвид внизу швидко перетворювався на різнокольорову карту. Світло-зелена смуга змінилася блакитно-зеленою; за нею з'явились високі круті гори, а біля підніжжя гір простяглася широка долина, поросла пралісом та травами. Одна з річок в'юнилась поперек рівнини.

— Он там, біля річки… край лісу… — чомусь прошепотів Мак-Гарді, показуючи на маленький півострів, утворений коліном ріки. Посеред півострова видно було правильний жовтогарячий прямокутник, обмежений з одного боку дорогою, яка вела у степ і там зникала десь серед зелені.

Грубер скерував на загадкове місто бінокль.

— На прямокутнику видно своєрідні будови, схожі на гостроверхі піраміди. На їх верхів'ях щось понаштрикувано. Здається, поблискують також якісь металеві конструкції. Шкода, що летимо так швидко, дерева не дають роздивитись.

— Досить і того, що побачили, — спокійно сказав Краус. — Тепер ми хоча б переконані, що тут живуть розумні істоти. Коли на них подивимось ближче, тоді вирішимо, що робити далі.

Літак кружним шляхом повернувся до затоки і спустився на гладінь моря.

***

Доктор Заяц прийшов додому незвично рано — о дев'ятій вечора. Промимрив щось замість привітання, сів до робочого стола і затулив обличчя долонями.

Дружина тихо підійшла і погладила йому волосся:

— Не занепадай духом… Можливо, їм ще не вдалося побудувати передавач…

— Не може цього бути. Для такого чудово спорядженого корабля це не проблема… Мабуть, з ними щось сталось, інакше вони давно відповіли б. Адже застережне повідомлення та інструкцію для побудови передавача ми надсилаємо вже півроку.

У дверях з'явився Юрко в піжамі. Солом'яно-жовте волосся його було скуйовджене, як гороб'яче гніздо.

— Таточку, побудуйте ще один «Промінь» і пошліть їх шукати…

— Про це вже була мова… — сказав задумливо Заяц. — А чому це ти ще не спиш? Ану, хутко в ліжко!

Хлопець швидко причинив за собою двері.

— Хіба Юрко винний; що ти на нього гримаєш? — прошепотіла Заяцова. — А чому б, справді, так не зробити?

— Ти уявляєш собі все надто простим і легким, Ганоч-ко! Як ти сподіваєшся знайти кого-небудь в нескінченному Всесвіті? Це ж тобі не братіславська Петржалка, а сонячна система! Та ще й не одна, а три зразу! Швидше знайдеш голку в копиці сіна… Але що, як сигнали туди зовсім не дійшли?.. Може, наші розрахунки помилкові.

— Я цього не допускаю! — заперечила Заяцова. — Адже підтримуєте ви з допомогою гравітації зв'язок з обсерваторіями на Місяці та експедицією на Марсі?!

— Це правда, але хіба можна порівнювати Марс і тризір'я Центавра, — засміявся він гірко. — До Центавра світло летить понад чотири роки, а в Марс замалим не влучиш каменем. А втім, коли поміркувати, наші розрахунки можна перевірити, побудувавши нову ракету.