Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

в лісі, наліво від залізничого шляху продовжувався завзятий бій під проводом сот. Ф.Черняка. Лави московських офіцерів напирали, не зважаючи на великі втрати, та все ближче підходили до стрілецьких становищ. Багато офіцерських скорострілів густим вогнем засипували безперервно стрілецьку розстрільну, в якій швидко почали вичерпуватися набої. Також вогонь стрілецької гармати ставав слабший. Стрільці відстрілювалися в міру можливости та держалися непохитно. Положення було грізне. Було вже багато вбитих і ранених.

Стрілецький історик так змальовує цей критичний момент мотовилівського бою та смерти сот. Ф.Черника: «Не зважаючи на благання своїх скорострільців, щоб положився на землю, Федь Черник увесь час стоїть біля своїх скорострілів, кермуючи вогнем останніх скорострільних лент. Нараз якийсь ворожий скоростріл відкриває його й повертає на нього свій вогонь. Смертельно ранений Федь Черник падає. Рівночасно і всій стрілецькій розстрільній бракує набоїв. Змовкають стрілецькі скоростріли. Тут дружина московських офіцерів зривається й рушає вперед на приступ. Наближається розгром».[203]

Якраз в саму пору, в цій найкритичнішій хвилині, наспіла з Хвастова на місце бою решта стрілецьких сотень: 1-ша, 2-га і 4-та, з двома гарматами і сімома скорострілами, разом із штабом. Зараз же вислано половину 2-ої сотні під командою сот. Осипа Думіна на скріплення і продовження лівого крила. На центр бойового фронту спрямовано другий новоприбулий скомбінований броневик з одною гарматою та чотирма скорострілами і одну чоту 2-ої сотні, усе під проводом сот. Романа Сушка.

Решткам півсотні Стефанишина доставлено набоїв. Чотири скоростріли зайняли становище на залізничім насипі та разом із двома скорострілами, коло яких лежав смертельно ранений Федь Черник, відкрили по московських розстрільних вогонь. Рівночасно заграла і новоприбула гармата, якою керував хор. Олекса Пилькевич. Густо вкрила вона шрапнелями ворожі лінії. Наступ московської офіцерської дружини спинено.

Півсотня Думіна вступила в бій з правим ворожим крилом та заходила його збоку. Сотня Івана Рогульського скріпила центр фронту та загрожувала лівому крилу ворога. 4-та сотня Мирона Мареніна була в запасі.

На центрі фронту продовжувався завзятий бій. Зі сторони Василькова почали підходити ворожі резерви. Стрілецький скорострільний, гарматній і крісовий вогонь не послаблювався ні на хвилю. Бажання перемоги та відплати за смерть Черника і Загаєвича опанувало стрільців. Броневик з гарматою Р.Дашкевича одчайдушно ввірвався між ворожі сили та завдав їм гарматою і скорострілами величезну втрату. Тоді усі стрілецькі сотні кинулися до наступу. Коли добігли до становищ московських офіцерів, винищили їх багнетами безпощадно. Ворожі сили, які були на крилах і в резерві, розбіглися. Мотовилівський бій скінчився повним розгромом військ ген. Святополк-Мірського. На побоєвищі залишилося коло 600 ворожих трупів.[204]

Стрілецьку перемогу під Мотовилівкою окуплено смертю двох найкращих старшин Січових Стрільців, обох активних і передових членів довоєнного стрілецького руху (Черник у Львові, Загаєвич в Яворові), та пізніше визначних старшин УССтрільців під час світової війни. Велика це була втрата для УССтрілецтва. Черника, що був душею Стрілецтва, ніхто не зміг заступити. Він був одним з найздібніших творців і провідників Стрілецтва і дехто навіть приписує пізніший упадок стрілецького духа в значній мірі тому, що його не стало.[205]

Крім Черника і Загаєвича полягло під Мотовилівкою 17 стрільців, переважно з 3-ої сотні, 22 стрільців було важко ранених, а легше – кількадесят.

З нагоди Мотовилівського бою один зі старшин Дієвої Армії УНР присвятив пізніше сот. Ф.Черникові таку згадку: «УСС Федь Черник приплатив нашу перемогу власною смертю… Загально люблений, товариський, відважний до абсурду, рішучий, хоч по вдачі трохи мрійник, улюбленець покійного Отамана Петлюри, він був тим героєм, яких імена будуть записані в безсмертну книгу української слави… Я твердо переконаний, що вже в недалекому майбутньому, на місці пролому під Мотовилівкою та й у самім Києві стане монумент Федеві Черникові, з кавалерійською рушницею в руці, з піднесеною головою й очима, оберненими до золотих Київських бань. Хай сплять ці безсмертні герої, дух яких кличе доконати недокінчене! Прекрасна легенда живе і жити буде…»[206]

Про похід Січових Стрільців з Білої Церкви на Київ, їх бій з москалями під Мотовилівкою, про сотника Федя Черника та його геройську смерть, написав стрілецький поет Р.Купчинський поему п. з. «Дума про Хведора Черника» , яку в цілості подаємо при кінці цієї книжки.

в) Похорон героїв

В два місяці після Мотовилівського бою всіх поляглих похоронили в Києві. Був це історичний похорон, величава національна маніфестація.

Дня 19 січня 1919 р., на сам Йордан, вполудне, хоронив український народ у визволеній столиці – Києві, своїх синів-героїв, Січових Стрільців, що полягли під Мотовилівкою. Хоронили їх по княжому. Цілий Київ вийшов на вулиці, щоб віддати честь поляглим за справу визволення України та за її незалежну державність. Цілий Бібіковський бульвар та сусідні вулиці залито масами народу. Із Володимирського Собору, де були зложені домовини поляглих, загули дзвони. За ними заграли чудовою мелодією дзвони всіх київських церков. Похоронний похід рушив головними вулицями Києва, Володимирською, Бібіковським бульварем, Хрещатиком, Олександрівською вулицею.

Напереді йшли церковні процесії з хрестами й хоругвами, делегації несли безліч вінків, маршували почоти з військовими знаменами й прапорами. За ними почесна сотня Січових Стрільців із військовою оркестрою впереді.

А далі їхали гарматні ляфети запряжені в шестірню карих коней кожна, по дві поруч. На них металеві домовини з тілами мотовилівських героїв, вкриті козацькою червоною китайкою і перепоясані національними синьо-жовтими прапорами. На кожній домовині в головах, стрілецький шолом заквітчаний червоною калиною. Кожного коня провадив за узди козак у шапці з червоним шликом і з крісом через плече, а біля кожної домовини по обох боках ішло в почесній сторожі 6 стрільців, учасників мотовилівського бою в шоломах із крісами на рамені. При домовинах сотників ішли стрілецькі старшини.

Попереду їхали домовини обох сотників, М.Загаєвича й Ф.Черника, за ними 17 домовин з тілами стрільців.