Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Розділ 86

Анну виписали з лікарні рано-вранці. Алекс уже чекав на неї біля виходу, тримаючи в руках її улюблені квіти — ніжні білі троянди.

— Для найпрекраснішої дівчини, — сказав він, простягаючи їй букет.

Анна посміхнулася й прийняла квіти, вдихаючи їхній ніжний аромат.

— Дякую, вони чудові, — її голос був тихий, але теплий.

Алекс узяв її під руку й повів до машини.

— Їдемо додому. Тобі потрібно відпочити.

— Алекс… — вона зупинилася й подивилася на нього. — Я не хочу просто лежати й нічого не робити.

— Тобі потрібно берегти себе, — його погляд був серйозним, але ніжним.

Анна глибоко зітхнула й сіла в машину.

— Добре, але обіцяй, що не будеш поводитися зі мною, як із порцеляновою лялькою.

Алекс усміхнувся, заводячи авто.

— Як скажеш, але тільки якщо ти пообіцяєш не перевтомлюватися.

Анна кивнула й поклала руку на свій живіт. Вони їхали мовчки, але ця тиша була наповнена ніжністю.

Коли вони приїхали додому, Алекс одразу ж допоміг їй вийти з машини.

— У мене для тебе ще один сюрприз, — сказав він, відкриваючи двері.

Анна здивовано підняла брови.

— Що ти ще вигадав?

Вони зайшли в будинок, і Анна завмерла. У вітальні стояв затишний куточок — м’яке крісло, плед, поруч маленький столик із чаєм та фруктами.

— Це для тебе, щоб ти могла розслабитися, читати книги або просто відпочивати, — пояснив Алекс.

Анна зворушено подивилася на нього.

— Ти такий турботливий…

Вона піднялася на носочки й поцілувала його.

— Ти — моє життя, Анно, — прошепотів Алекс.

Анна посміхнулася, знаючи, що попереду на них чекає щось особливе — новий розділ їхнього життя.

Алекс усміхнувся й одразу ж направився на кухню.

— Що саме ти хочеш, кохана? — запитав він, відкриваючи холодильник.

Анна задумалася, потім з теплотою в голосі сказала:

— Щось просте, але смачне… Наприклад, картопляне пюре з котлетами та домашній компот.

Алекс засміявся:

— Домашня класика! Все для тебе, моя королева.

Анна сіла на стілець у кухні, спостерігаючи, як Алекс вправно готує. Його впевнені рухи, серйозний вираз обличчя, коли він різав овочі, викликали в неї теплу посмішку.

— Я ніколи не думала, що мій чоловік буде так гарно готувати, — пожартувала вона.

— Ну, треба ж мені про тебе дбати, — Алекс підморгнув і поставив каструлю на плиту.

Поки пюре варилося, він узявся за котлети, і вже за пів години на столі стояла повноцінна вечеря.

Анна із задоволенням взяла ложку пюре, спробувала і задоволено кивнула.

— Це неймовірно смачно!

Алекс сів поруч і погладив її по руці.

— Головне, щоб тобі подобалося.

Вони їли, спілкуючись про дрібниці, сміючись і просто насолоджуючись моментом. Це був один із тих затишних вечорів, які запам’ятовуються назавжди.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍